Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Шоста річниця бою за Водяне

Шоста річниця бою за Водяне

19 липня – шоста річниця бою за Водяне, що під Донецьким аеропортом. За два дні після цього бою 93-ю бригадою за активної участі ДУК ПС були взяті Піски.

Нижче – глава з моєї книги #ЩоденникНелегальногоСолдата про бій за Водяне, яка являє собою спогади двох побратимів, бо особисто я в тому бою участі не брала. Фото зроблене одразу після бою фотографом і бійцем ДУК ПС Антоном Кіреєвим, який пізніше, 5 жовтня 2014, загинув під ДАП.
Над картами-схемами для книги, одна з яких викладена тут, працював Андрій Карбівничий.

**************************
Глава 21. БІЙ ЗА ВОДЯНЕ. 19 липня 2014

РОЗПОВІДАЄ ВОЛЬФ:

У Водяне зайшла розвідка ПС в якості піхоти і бронепідсилення 93-ої.
Мирний зі своєю групою пішов у праву, північно-західну частину, ще одна група пішла вліво, прикрити східну частину. Ми зупинилися в центрі Водяного – 2 бехи і танк. По радіостанції на нас виходить Майстер [офіцер розвідки сектора, який керував операцією]: «Вольф, попереду на годину рух. Твої люди? » Відповідаю: «Ні». І як серце смикнуло, послав я групу з 4 осіб: Азід, Каталонець і ще двоє – перевірити. Пішли вони вперед, і буквально за 150 метрів потрапили під вогонь гранатометів і стрілковки. Якби пішла колона (а противник явно сидів і чекав колону), танки і бехи отримали б по повній в упор, гранатометних пострілів у них було багато. Зав’язався бій. Хлопцеві пробило «муху», що висіла на лівому плечі. Вона не вибухнула, але йому зламало осколком ключицю і пошкодило плече.

Поперла наша беха, за нею друга. Відпрацювали пострілів по 400, відстрілялися повністю. В однієї заклинило ствол. Наші хлопці відійшли під їх прикриттям. Через півгодини ми побачили, як зверху з Авдіївки до «сєпарів» летить швидка. Так що бехи когось дістали. А може, і наші – Каталоша з ПК і Азід, який вистріляв одиночними ріжка зо три. Далі прийшла команда: «закріплюватися не будемо, операції відбій, згортаємося, уходимо». Завантажили пораненого на заклинену беху, відправили його, самі почекали, поки з західної сторони повернулася група, і відійшли з села.

************************
РОЗПОВІДАЄ АЗІД:

Це був мій перший бій. Зайшли на околицю Водяного з парою БМП-2 і одним Т-64. Перевірили селище на наявність “сєпарів” – пішли вони буквально годину тому. Покинуті кітеля з нашивками і георгіївськими стрічками, цинки з патронами, зотлілі цигарки в попільничках, відкриті і трохи надпиті пляшки пива, жратва і теплі чайники на кухнях.

Наша група висунулася за Водяне без бронетехніки і підкріплення піхоти 93-ої. За Водяним в зеленці дозор ПС потрапив у засідку “сєпарів”. Прийняли бій. У нас один АКСУ, решта АК-47 – мисливські карабіни. По 3-4 ріжки, без гранат, три РПГ одноразові і один ПК з одним коробом. Потрапили спочатку під п’ять (один за іншим) пострілів з РПГ в нас – у мене граната над лівим вухом в метрі пролетіла. Бачив, як вона крутилася і прошипіла – РПГ-7. Точно, стабілізатори від гранат одноразових гранатометів довші. Розірвалися в деревах усі, шкоди не заподіяли, тільки злегка дезорієнтували розривами. Відразу ж по нас запрацювали два ПК і АК (не рахував, але судячи з тріскотні – не менше десятка). Потім, коли ми розосередилися по зеленці, почали крити з підствольників. Тоді нашому бійцю розворотило плече – граната підствола вдарила у стовбур дерева і рвонула за спиною на рівні плеча. Її вибух зніс верх РПГ-26, який був у нього за плечем, але РПГ не здетонував, одночасно прийнявши осколки … Тільки зламало ключицю, здерло місцями шкіру і посікло осколками плече …
Пізніше сапери з 93 ОМБр повідомили нас, що зеленка місцями була мінована ОЗМ-72! Так що Бог відвів. Двічі!

Далі – з брязкотом підлетіли дві наші бехи і відкрили вогонь з гармат. За ними і відійшли. Танкіст відмовився прикрити вогнем, коли ми кричали у рацію і просили влупити попереду нас зі 125-міліметрової гармати осколково-фугасним снарядом! Спочатку сказав, що він може нас зачепити, а коли ми стали кричати у рацію, що нам пофіг, давай прикривай! – відповів, що по траєкторії не може туди влучити. Коли пізніше ми стояли на нашому опорнику і попивали чайок із зенітниками і саперами з 93-ї, вони сказали, що серед танкістів присутні деякі м*даки, які всіляко намагаються на бойові не виїжджати. Але після того, як ми прибули на цих бехах на наш опорник, я особисто бачив, як на 64-ку [танк Т-64] заліз офіцер з 93-ї бригади в чині підполковника (були погони) і, посадивши з собою на танк десант з 93-ї, помчав туди, де було наше боєзіткнення. Ми спробували теж сісти на цей танк, але підполковник сказав, що ми свою справу вже зробили. За деякий час там почав працювати кулемет і заухала танкова гармата. Почався стрілковий бій. Дивлячись на запал того підполковника і десантників, ми зрозуміли, що не всі танкісти м*даки.

Потім ми сиділи вночі в окопах і спостерігали, як на тому місці, де був денний бій, літають трасери, працюють кулемети, ухають гранатомети, йде активний контакт, а зверху це все підсвічує освітлювальними мінами 120мм полкового міномета незрозуміло хто. Ніч була неспокійна, було сиро і холодно, періодично над головою пролітали снаряди нарізної артилерії і снаряди РСЗВ – як з нашого боку, так і в наш бік.

Filed under: Статті



Залишити відповідь

*