ЯК ПОДОЛАТИ ПАНДЕМІЮ COVID-19 В УКРАЇНІ

Пишу не як медик, яким не є – як фронтовик.
Для початку давайте домовимось, що пандемія ковіду – це війна. Як у 2014-му до неї виявилась, м’яко кажучи, неготовою українська армія, так тепер не готова українська медична система. Можна скільки завгодно – і цілком справедливо – лаяти владу за дороги замість кисневих апаратів, але ситуації це не виправить.

Розкладемо по поличках: від чого вже зовсім скоро масово вмиратимуть хворі на ковід з важкою формою перебігу – такі, які досі одужували?

1. Брак місць у лікарнях.
2. Брак кисню.
3. Брак медичного персоналу.
4. Брак медикаментів.

Що з цим можна зробити?

Коли приходить велика спільна біда, люди використовують для порятунку те, що мають. Китайці – свій тоталітарний режим (у часи великих катастроф демократія завідомо програє диктатурі), американці – свої гроші, німці – свою дисциплінованість. У нас нічого цього немає. Зате є те, чого немає в жодного іншого народу: унікальна здатність до самоорганізації.

Ми не можемо скасувати громадський транспорт, офіси, виробництва та інші місця зараження. Не зможемо й примусити розумово обмежених чи просто егоїстичних людей під час перебування у громадських місцях бодай мінімально убезпечувати себе й інших.
Що ми можемо?
Те ж, що робили завжди – самоорганізовуватися й волонтерити – всупереч корупціонерам при владі і натовпам “какихразниц”.

Отже.

1. Старі ліжка, іржаві рукомийники, цвілі стіни і “плямисті” матраси в лікарнях – лякають і обурюють рівно доти, доки у хворих є доступ до лікарень. Коли ж доступу не буде, таким матрасам радітимуть – навіть покладеним на підлогу. Кажу як фронтовик. Тому: забирати під лікарні усі можливі опалювані приміщення, на кшталт палаців спорту і виставкових центрів. Якщо не вистачає ліжок, сколочувати ліжка з дощок, якщо немає дощок – каремати і матраси на підлогу. Якщо з наданням приміщень зволікають – волонтерським коштом ставити палатки з буржуйками. І всіх хворих туди – можливо, окрім найтяжчих.

2. Кисень – найболючіше питання. Бо дорого коштує. Але волонтери з 2014-го поділялися і поділяються на тих, хто жертвує гроші, і тих, хто жертвує власну працю. Кисневі концентратори (а можливо, й кисневі генератори вартістю до мільйона гривень) для мобільних шпиталів – справа волонтерів з числа підприємців. Як і ліки для тих, хто не зможе оплачувати їх самостійно. Дешевшими речами, на кшталт харчів, мобільні шпиталі можуть забезпечувати пересічні люди.

3. Брак медиків буде критичним. Вони масово хворітимуть і не менш масово звільнятимуться, бо жити хочеться, а мобілізувати їх силою не вийде, бо у нас демократія – вони підуть на Банкову і грюкатимуть там “утками” і кружками Есмарха.
І доведеться – зараз це звучить дико, але ми все одно до цього прийдемо – заміняти медиків добровольцями-парамедиками. Все одно ковід лікують за стандартними протоколами, а все лікування – уколи і крапельниці, ставити які мотивовану людину можна навчити за день. У користуванні кисневим концентратором теж немає нічого складного. Короткі курси. Роздруковані протоколи з кількома додатками: додаток А – якщо в пацієнта діабет, додаток Б – якщо гіпертонія, додаток В – якщо хворі нирки і т.д. У волонтери брати лише молодих і здорових, бажано тих, що вже перехворіли. Ну, або брати з кожного розписку, що вони усвідомлюють ризики.

І подужаємо. Потім на американські гроші, частину яких звично розікрадуть, будуть побудовані нові сучасні шпиталі, медикам істотно піднімуть зарплати, а вчорашніх волонтерів звинуватять у підриві машин журналістів і частину пересаджають. Але пандемію ми зупинимо.