По ситуації з сайтом “Миротворець”

1. Колектив сайту “Миротворець” хтось добряче підставив, підкинувши їм ідею опублікувати список журналістів, що були акредитовані у “ДНР”. Бо через тиск на журналістів, реальний чи уявний, завжди піднімається дуже багато галасу з боку демократичної спільноти. Не здивуюся, якщо виявиться, що це росіяни руками західних і прозахідних правозахисників намагаються вивести з гри “Миротворець”. Якщо, звичайно, заява про закриття з боку “Миротворця” не зроблена з метою спонукати суспільство переконати невдоволених у потрібності цього сайту.

2. Щодо “публікації персональних даних”. Журналісти – публічні особи за замовчуванням, і не повинні обурюватись, що хтось виклав у загальний доступ їхні телефони і мейли. Цьому, навпаки, треба радіти. (Якщо, звичайно, ти журналіст, а не бойовик чи шпигун). А якщо якісь ідіоти будуть дзвонити і погрожувати – перепрошую, це плата за публічність і належність до професії.

Усі мої контакти, наприклад, вже казна-скільки років є у відкритому доступі на моїх ресурсах. І це при тому, що “нейтральним” і всім приємним журналістом я не була ніколи, а крайні два роки відклала журналістику і воюю проти “сепарів” зі зброєю в руках. “Вата” безліч разів викладала у мережу мої паспортні дані, включно з місцем проживання. І нічого, жива-здорова. А якщо хтось мені подзвонить і щось не те скаже – я забуду за це через півгодини. Так що, колеги, не беріть дурного в голови.

3. Якщо робота журналіста передбачає подорож на окуповану територію і роботу там з камерою в руках, то відсутність акредитації в рази збільшує його шанси опинитися у підвалі. А отримати її, судячи з усього, легко, якщо ти тільки не маєш репутації проукраїнського журналіста, а є нікому не відомою “знімальною групою такого-то телеканалу”.

Тож давайте зробимо те, що давно пора зробити – закриємо доступ на окуповані території усім цивільним, в тому числі і журналістам. Дайош блокаду! Тоді українські журналісти не змушені будуть акредитовуватись у “ДНР”, що справді до біса неетично. Але ще більш неетично пускати на окуповані території цивільних, ще й вести з цими територіями торгівлю – і вимагати, щоб туди не їздили українські журналісти або їздили без акредитації.

4. Маючи на руках список журналістів, які акредитовані у “ДНР”, незле було б відмоніторити, що вони написали чи показали після повернення. І от тих із них, чиї матеріали виявляться ворожою пропагандою – з цими вже розбиратися.