УКРАЇНСЬКА “САГА”. ПОТУЖНИЙ ЗАДУМ, ТРОХИ ПОПСОВАНИЙ НА ДОГОДУ “КАКІМРАЗНІЦАМ”

Подивилася український серіал “Сага” і хочу поділитися з вами своїми враженнями.
Це дуже масштабний, амбітний проект – мабуть, найперший такий на українському ТБ. Сюжет охоплює сто років – дія починається у 1914 році і закінчується у 2014. Це історія родини, певніше, роду Козаків – прізвище, ясна річ, обране невипадково, цей рід символізує всіх українців, і з цими Козаками трапляється все, що пережила Україна у 20-му і на початку 21-го століття: Перша світова, революція і громадянська війна, розкуркулення, Голодомор, Друга світова, Бабин Яр, Куренівська трагедія, дисидентський рух, Чорнобиль, перебудова і бандитські 90-і, обидва Майдани… Немає тільки російсько-української війни, але про це згодом.

Цей фільм непересічний, у нього багато плюсів і багато мінусів. Те, що він завідомо розрахований на масового глядача, а не на естетів і тонких поціновувачів кіномистецтва, я мінусом не вважаю, бо це такий жанр і такі фільми нам потрібні.

Раніше у фільмах, дія яких розтягнута в часі, ми звикли бачити максимум що? На початку фільму молоду пару, а в кінці їхніх молодих онуків, а постарілих головних героїв грають інші актори. Якщо в цієї постарілої пари було кілька дітей і зараз є багато онуків, то нам показують життя і пригоди когось одного з них, максимум двох. Решта у фільмі або не з’являються зовсім, або їх показують побіжно.

У “Сазі” все не так. Уявіть собі: у подружжя Микити й Христини, які познайомились у 1914 році, було троє дітей: донька Богдана і сини Сашко і Сергій. У Сашка народилася донька Еліна, у неї донька Шура. У Сергія син Петро, у Петра дочки Галина й Олена. У Галини прийомний син Іван, у Олени дочка Віка. В кінці фільму Іван і Віка побралися і в них народилася дитина. У найстаршої сестри Богдани народився один пізній син Микита. Сім поколінь, якщо порахувати батьків молодих людей, які побралися на початку фільму.

І, ясна річ, в кожного з цих прямих нащадків “перших” Козаків були чоловіки й дружини, іноді не один чоловік/не одна дружина за життя, а також кохані, які не стали їхнім подружжям. І в серіалі ДОКЛАДНО ПОКАЗАНЕ ЖИТТЯ КОЖНОГО І КОЖНОЇ, від дитинства до глибокої старості! І всіх в різні періоди життя грають інші актори. В середньому одного й того ж персонажа грають 5-6 акторів. І через це, а також через те, що героїв дуже багато, іноді важко буває розібратися, де хто, і хто з ким в яких родинних зв’язках. Не знаю, чи можна це вважати недоліком фільму, можливо, “це не баг, це фіча”, але починаючи з другої половини фільму, коли Козаки достатньо “розмножились”, дивитися підчас ставало важкувато.

Ще один “не баг, а фіча”: абсолютно всі герої фільму розмовляють літературною українською мовою, навіть ті, які в житті явно спілкувалися російською: наприклад, київський лікар-єврей, родина якого загине у Бабиному Яру, а сам він потрапить під пізньосталінську “боротьбу з космополітами”. Чи не єдиний виняток за весь фільм – бандит-тітушка на Донбасі, який ледь не вбив одного з головних героїв. Це дуже незвично, але, вочевидь, правильно.

Безсумнівний великий мінус: десь половина акторів розмовляють неприродними “театральними” голосами, в яких одразу ж відчувається фальш. Схоже, у них є театральний досвід і замалий або відсутній досвід зйомок у кіно. Є, звичайно, актори, які в цьому серіалі грають просто неперевершено – в першу чергу, це Ада Роговцева.

Тепер про найцікавіше для мене: про ідейну складову. Про виховні меседжі, закладені у фільм.
За великим рахунком, меседж лише один: об’єднання українців. За нього – великий жирний плюс.
Але десь великий мінус, а десь знак питання і заклик до роздумів – за методи і засоби, якими цей меседж втілюється.

На що я звернула увагу.

По-перше, хоча у фільмі повно негативних героїв другого і третього плану, абсолютно всі без винятку Козаки – позитивні герої. Що б не робили, чим би не займалися. Вони теж скоюють погані вчинки і навіть злочини. Олександр Козак, наприклад, зробив кар’єру у КДБ і навіть убив свою власну матір Христину, родоначальницю усіх Козаків (який образ!), але – увага! – випадково і ненавмисно. За що потім багато років щиро каявся і зрештою отримав прощення. Рідний брат Сашка, Сергій – “ворог народу”, який багато років провів у сталінських таборах, але – увага! – отримав позбавлення волі замість розстрілу завдяки заступництву брата, який задля цього відмовився від особистого щастя. Ці двоє братів багато років не розмовляють один з одним; сваряться й інші члени родини – у тих різні політичні погляди, а та в тієї чоловіка відбила – але закінчується все повним прощенням і примиренням. Бо ж одна сім’я.

По-друге, і це найголовніший жирнючий мінус фільму – у ньому не показані моменти, які, на думку авторів (або швидше тих, хто виділяв на фільм державне фінансування чи затверджував сценарій), “можуть не сподобатись широкій аудиторії”. Оці самі “контраверсійні” моменти, щодо яких в Україні досі ганебно немає суспільного консенсусу, який давно є в усіх інших народів. Наприклад, в об’ємній частині, присвяченій Другій світовій, немає ні слова про УПА! Взагалі. Є радянські солдати, є радянське підпілля, а українського підпілля немає, як не було. Один раз на Західній Україні лейтенант Радянської армії Сергій Козак змушений охороняти труп повішеного повстанця, щоб його не зняли і не поховали “бандити”, далі на його очах командир розстрілює мирну дівчину, Сергій б’є йому пику і потрапляє в табори. І другий момент – Сашко Козак, боєць СМЕРШу, бере участь у перестрілці, ймовірно, з УПА – точно ми цього не знаємо, бо ті, хто стріляють у Сашка, не показані взагалі. ВСЕ. Тобто, полковник КДБ може бути в цілому непоганою людиною, а за те зло, що зробив протягом своєї довгої кар’єри, може покаятись і отримати прощення – а боєць УПА не може отримати ні визнання, ні прощення, бо його взагалі немає. Як так? Ясна річ, ніхто не зобов’язаний показувати УПА, якщо фільм не про них, а про щось інше. Але в ТАКОМУ фільмі, який замахнувся відобразити всю долю України… Це гірше, ніж “какаяразніца”.

А як би мало бути?
А просто. Нам не показали, що в Микити й Христини була четверта дитина (на той час це не так багато) – дівчина або хлопець, який у 1941 р. був ще неповнолітнім. Під час окупації цей нащадок роду Козаків зв’язався з українським підпіллям, став підпільником ОУН чи воював в УПА, і потім опинився в еміграції, і вже в наш час в Україну приїхали його онуки, які розмовляють українською з англійським акцентом і трохи інакше дивляться на світ, ніж онуки Сашка Козака. А як інакше? Частина одного роду.

По-третє, я прочитала, що цей фільм запланували зняти вісім років тому, але тоді не дістали фінансування, і зняли його за рік у 2019-2020. А сюжет закінчується – у 2014-му. Про російсько-українську війну нічичирк. Показали лише бандитів-тітуханів, які їхали розганяти Майдан, і поганого мєнта, який їх відправляє і сподівається, що скоро прийде Росія і наведе порядок. Ті, хто виділяли на фільм кошти, явно сподівалися, що до його виходу на екрани з ОРДЛО ми вже замиримось, тож показувати бойовиків поганими хлопцями не можна, а хорошими – “небайдужа меншість” не зрозуміє. Простіше не показати. Як УПА. Тобто, де-факто поставили знак рівності між УПА і російськими колаборантами. Це дуже, м’яко кажучи, неприємно.

В цілому – ставлю цьому серіалу плюс. Як першому, хоча й млинцю. І раджу до перегляду.