Статті Коментарі

Білозерська INFO » Статті » Що рік прийдешній нам готує

Що рік прийдешній нам готує

З Різдвом Христовим вас, друзі!
У свята не хочеться про несвяткове, але, судячи з політичних новин, 2017 рік буде дуже важким. На Україну будуть тиснути, примушуючи до так званої “фінляндизації”. Мусимо не піддаватись.

Коротко про те, що відбувається. Наскільки я розумію, ще тоді, коли розпався Союз, виникла геополітична домовленість, що Україна буде буферною державою між Росією, з одного боку, та ЄС і НАТО з іншого. З Україною підпишуть євроасоціацію (бо це необхідно буферній державі, щоб вижити), але до ЄС і НАТО не приймуть, і до Росії теж не приєднають.

Путін порушив цю угоду, спробувавши втягнути Україну в ТС. Після цього Захід підтримав Майдан. Скориставшись Майданом, Путін спробував організувати в Україні громадянську війну, щоб потім ввести своїх “миротворців” на білій броні – тобто, окупувати Україну. Як тепер стало відомо, силовики, які охороняли Януковича, напряму підпорядковувались Москві. За наказом з Москви у потрібний момент вони зникли, покинувши “гаранта” напризволяще і цим спровокувавши його до втечі. Вочевидь, за планом Москви Янукович мав утекти – скоріше за все, у Харків і почати звідти війну з Києвом. Оце б і була справжня масштабна громадянська війна, бо проросійські бойовики мали б тоді на чолі не якихось абсолютно нелегітимних відморозків, а законно обраного президента, якому на доволі законних підставах Росія могла б допомагати.

Але бідолашний Федорович злякався сильніше, ніж від нього чекали, і втік занадто далеко. Довелося Путіну воювати тим, що є.
Як усі ми знаємо, йому не вдалося організувати проросійські повстання у Дніпрі, Харкові, Одесі… Путінський бліцкріг захлинувся, всі його історичні шанси упущені.

Що буде далі. Захід буде намагатися повернути статус-кво, тобто, залишити Україну буферною державою. На даному етапі це для нас не настільки погано. Кажучи відверто, усі ці ЄСи і безвізи нам нафіг не потрібні – ні зараз, ні раніше, ні в майбутньому – мене завжди дивувало, навіщо цьому приділяють так багато уваги. Кажучи зовсім відверто, це розвод для лохів.

А що нам потрібно? Україноцентрична Європа в майбутньому і (для цього) зберегти свою державу і не потрапити під Росію зараз. У ЦЬОМУ ПИТАННІ НЕ ПОВИННО БУТИ ЖОДНИХ КОМПРОМІСІВ. Ніякої фінляндизації. Ніяких виборів на окупованих територіях до перемоги і “розватнення”. Ніякої федералізації. Ті, хто воювали на боці нашого ворога, як мінімум, не повинні мати більше прав, ніж ті, хто воювали на нашому боці.

“Поетапне зняття санкцій” – ще один розвод для лохів. Припустимо, росіяни місяць не будуть по нас стріляти і за це з них знімуть частину санкцій. Після цього вони знову почуть стріляти – а зняті санкції вже не поновлять, так не буде, бо за це має проголосувати весь ЄС, а він, враховуючи мільярдні збитки від санкцій, ніколи за це не проголосує.

Більше того, припустимо теоретично, що росіяни перестали стріляти взагалі. Тоді ми стаємо явними порушниками мінських угод, бо ми ж не стріляти не можемо – поки вони не склали зброю або не забралися з нашої землі. Тобто, нам вигідно, щоб вони стріляли і ми могли стріляти у відповідь. Миру на Донбасі не повинно бути, аж поки українські війська не встануть на українському кордоні.

У 2017 році світова спільнота здійснюватиме на Україну шалений тиск, примушуючи до миру з окупантом. Поки наша влада на це не йде, вона для нас легітимна і ми мусимо підтримувати її, попри всі її недоліки – крадійство, корупцію, брехню, неповагу до свого народу і фабрику у Ліпецьку. Підтримувати аж до кінця війни або до явної здачі владою державних інтересів – наприклад, до оголошеного нею рішення провести в ОРДЛО вибори.

На популярний аргумент, що владі не вигідно закінчувати війну, бо війна дає широкі можливості красти і одночасно “утилізує” рішучих людей, налаштованих проти влади, відповім, що нам ще більше невигідно закінчувати цю війну – на тих умовах, які нам пропонують, а інших умов, прийнятних, поки що нема.

Отже, будемо робити, як робили досі: потихеньку, з дозованим піаром, віджимати у ворога кілометр за кілометром. Зовсім без піару ніяк – бо тоді захоплені кров’ю наших солдатів території примусять віддати, щоб не порушувати Мінськ. Так вже бувало не раз, але є деякі сигнали, і серед них і події на Світлодарській дузі, і мобілізація офіцерів запасу – які підказують мені, що більше так не буде.

Отже. Більше покладатися на власні сили. Що не зробимо ми, не зробить ніхто. Європейці – такі ж друзі, як росіяни брати. Ніхто і нічим не зобов’язаний нам, крім нас самих. І шлях, який показує нам в тому числі й різдвяна зірка, ніхто замість нас не пройде.

Filed under: Статті



2 коментарі "Що рік прийдешній нам готує"

  1. Зелений сказав:

    От одразу й “не піддаватись”. Та зробимо “фінляндизацію”, тисяч 100 добровольців змінять прізвища на Сімо Хяюхя, озброяться канонічними SAKO, І по 500 кацапів на брата. Подивимось, як воно кацапам сподобається.
    ————————————-
    Давно спливла та вода, із поділом світу між Штатами і СССР. Індуси і Китай тоді бігали в коротких штанцях, або і без. СССР мав науку, дві ефективні конструкторські школи винищувальної авіації, чотири школи бомбардувальної і транспортної, дві гелікоптерних, штук п’ять ракетних, різного призначення, з відповідною інфраструктурою. Танчики розроблялися, окремо – ударні, першої хвилі, Харків, окремо – другої хвилі, масовка, Тагіііііл. Я не фанат СССР, але бої з китайцями, гастрольна війна у В’єтнамі, африканські війни, тисячі боєздатних танків, літаків, боєголовок, десятки підводних човнів – все це могло мотивувати Штати до самовдосконалення і переговорів.
    ————————————-
    А що зараз? Ракети не літають, бо монтажники штекер датчика орієнтації встромляють навпаки, повернувши на 180. Комісія розбирає агрегати упадочної ракети і знаходить там, всередині, землю і металеві ошурки. На корпусі стоять три пломби і п’ять клейм контролю. Всі папери правильно оформлені, в долє Гл. інженер заводу, Гл. технолог, Гл. металург, і їхні родичі. Агрегати міжконтинентальних ракет виготовлялися і збиралися в гаражах. Це Самара. Мене найбільше здивували земля і ошурки. Відома ситуація по інших заводах російського ВПК, де працюють по два дні на тиждень, смотрящі від ФСБ, замість контролю порядку і якості виробів, збирають дань, технологічні ланцюжки ще радянських часів розпадаються, втрачаються. Креслення виробів нових – скорбь велика… Власні КБ пасажирської і транспортної авіації – угроблені. “Суперджет” – невдалий покруч, 76% імпортної комплектовки, у розробку ввалили грошви у 11 (одинадцять) разів більше, ніж у близького за параметрами Ан-148, не вийшов ні на один заявлений параметр на випробуваннях. “Армата” глохне посеред Красної площі, безпілотники літають куплені в Ізраілю і перемарковані, військові пілоти резинкою примотують до приборної панелі буржуйський GPS – навігатор туристичний. Військова електроніка на китайських ширвжиткових масових елементах, із страхолюдним навісним монтажем. Ну, і авіаносець “Кузя” – взагалі, символ мощі, самим лише димом може перекрити Ла – Манш. Це розпад.
    ————————————–
    Порошенко десь там побачив вєлічайшу в світі армію, з якою ми, правда, не воюємо, але зупинили, але не можемо воювати, але дали по зубах, але будемо перемагати дипломатичним шляхом і тоді українська окупація – скороминуща. З чого я роблю висновок, що як будемо добре воювати – перемога буде наша.
    ————————————–
    Можна продовжувати, зокрема про російське керівництво, обліко морале, манери, життєві цілі, договороздатність. Це не китайці, не американці, не індуси, не німці, навіть не мексиканці. Це – банда. Вони не годяться на роль метрополії. З ними неможливо домовитися. Що з ними можна ділити? Тепле? Це для когось секрет? Нема в Москві тої сторони, з якою Штати могли би ділити світ, як колись. Ділитися їм доведеться з Європою, китайцями і індусами, а Росія є величезним ресурсним, сировинним шматком, який треба забезпечити від ексцесів у процесі агонії і попадання в руки, так би мовити, партнерів. Оце є справжня причина поступливості Заходу і демонстративного свинства кацапів. Дембельский акорд. Фінал вже всім зрозумілий, але це той момент, коли кабанчик ще дригає ніжкою. А може і трохи побігати.
    ————————————–
    Думка, що Україну можуть злити, здати Кацапстану, ще й у такий момент, лише щоб підгодувати і заспокоїти здихаючого монстра, бо Україна за рівнем цивілізованості, економічними, олігархічними кондиціями не сильно відрізняється від Росії – така думка є, м’яко кажучи, нестерпна. Це – використання в якості їжі, ганчірки, прокладки, раба. Що б там не розповідали про нашу приреченість – нема ідиотів, вірити патологічним брехунам і бізнес-партнерам Путіна. І не можна в цей час поводитись, як безсловесна худоба, як мертва матерія. Треба голосно заявляти про наявність власної волі до життя, власні претензії до окупанта і докладні рахунки до відшкодувань. Воювати за міжнародними правилами війни, Конвенціями з Гааги і Женеви а не як і коли дозволить ворог. Вороги наші, з партнерами, чомусь впевнені, що “дічь нє улєтіт, она жарєная…” Але в процесі і “ус одклєїлся”, і дічь запротестувала, не вдалося з’їсти.

  2. Зелений сказав:

    Ще деякі зауваження за текстом.
    ————————————–
    Як було не злякатись Хведоровичу у Харкові, як там під Палацом Спорту зібрався нормальний натовп? А Хведорович – впєчатлітєльний.
    ————————————–
    Путін не збирався виконувати ніякі домовленості. Політика знекровлення України, розвалу економіки, знищення передових, складних виробництв, і навіть висмикування талановитих випускників шкіл і вишів – була постійною. А Захід Майдану не розумів і боявся. Правда, Нуланд печиво роздавала на два боки, а путінські апостоли стріляли на два боки, але то вже прояви, такої собі, симетричної методологічної помилки.
    ————————————–
    Не бачу шансів, щоб хто – небудь, принаймні Захід, хотів повернення до статус-кво. Дуже сильно все змінилося. І незворотньо. Зовсім інше співвідношення ваги сторін, інші їх наміри, зовсім іншу інформацію вони мають щодо намірів одна одної. Повернення до статус-кво за подібних обставин слід розцінювати, як чудо, з вірогідністю 0.0000001%. В тому-то й штука, що домовлятися доведеться заново. Тому й такий ажіотаж серед шановної публіки. Можуть здати кацапам, і назвати буфером. І я не бачу запобіжників.
    ————————————–
    ЄС сам розсипається, “безвіз” – то взагалі “кіс-кіс” для наївних. Результати відтоку робочої сили до Європи за масштабами і ефектом легко переважають який завгодно “безвіз”. Так малі діти від дощу ховаються, плигають у річку.
    ————————————–
    Поетапне зняття санкцій – це наче поетапне зменшення грабіжнику покарання і дозвіл легально користуватися награбованим, за умови, що він перестане бити жертву і стріляти в неї. Я коли чую цю блискучу ідею у виконанні відомих політиків і осіб з юридичною освітою, то завжди уважно розглядаю вираз обличчя персонажу. Нє, ніколи нічого. Не блимають, не заїкаються, гикавка не напада. Професіонали, бля. Правда, ще жодного разу не чув такого від представників англосаксонської системи права, бо, здається, там працює окремо зформульований принцип, що не можна допускати, аби злочинець мав будь-яку вигоду з результатів свого злочину. І вони цей принцип завжди із задоволенням пускають в хід. Як цю обставину могла би використати Україна – питання, але це – шанс. Відступ кацапів, з усією зброєю, або і без, наш контроль кордону, створення міжнародної комісії з встановлення фактів, міжнародний аудит всіх видів збитків від агресії, встановлення джерел репарацій і компенсацій, суд у Гаазі, або десь у Ровеньках, виїздний. І парочка американських баз, можна просто в Луганську і Донецьку. Це тепер будуть військові містечка.
    ————————————-
    Владу, канєшно, можна підтримати. Якби ще хто підтримав країну, яку ця влада вбиває грабунком і колаборантством. “Свій народ” цієї влади знаходиться не тут. Це однозначно. Може би так, владі, у процесі підтримки, проповідувати моральний кодекс?

    “Мінськ” – паперовий тигр. Путін його порушує, як хоче. Кожен, хто читав ці шпаргалки рекетира, розуміє, що це – типовий зразок т. зв. “однобічної угоди”. Ще й недокладної, значною мірою – неформалізованої, не легалізованої парламентами, будь-якою легальною, офіційною владою. Це, практично, усна домовленість жертви з агресором, в присутності свідків, котрим агресор дав зрозуміти, що їх черга скоро наступить. І тепер свідки готові на все, аби тільки їх черга наступила пізніше. Це так, для ясності пейзажу. Ще раз – готові на все.

    Треба терміново розмовляти з англосаксами. Від Австралії до Канади. На різних рівнях, як завгодно. І терміново шукати нову формулу безпеки для України, і самим пропонувати її. Бо нашу владу тримай – не тримай, вона верзе дурниці та норовить продати або купити. Треба якесь регентство, абощо.

Залишити відповідь

*