Про імовірний штурм Майдану, тітушок, бурбел, небезпеку перемовин і долю Луценка

Наступна імовірна спроба розігнати Майдан прогнозується на найближчу ніч, з 15 на 16 січня.
Якщо це справді станеться – не думаю, що людей знову, як у ніч на 11 грудня, намагатимуться витіснити силами ВВ і “Беркуту”.
Зараз у влади інша тактика. Вона вже двічі наганяла тітушок і з ними немолодих жіночок, які намагалися “розібрати барикади”. Місія жіночок при цьому – хапати охорону Майдану за руки і верещати “Міліція!”.
Обидва рази вони з’являлися зі сторони Бесарабки – тому що саме там сидить у клітці прикуте опудало Зека. Досі їх було порівняно небагато, і охороні Майдану вдавалося відтіснити їх без серйозної бійки.

Враховуючи те, що Майдан через тривале стояння без помітних перемог переживає зараз не найкращі часи (якби не мобільні й веселі автомайданівці, все взагалі було б дуже сумно), рано чи пізно тітушок наженуть штук 300-500, і без серйозних сутичок їх вже звідти не викинеш. В такому разі дуже імовірне втручання “Беркуту”, який буде “розбороняти майданівців, що побилися між собою”.

Тітушки – ще більш небезпечний ворог, ніж “беркути”. Чому? Бо, по-перше, коли вони нападають, для наївних західних дипломатів не настільки очевидно, що це той самий перевдягнений “беркут”, надісланий владою для розгону мітингувальників. Вони можуть сприймати тітушок як “громадян з протилежною точкою зору”.

По-друге, свідомість пересічного киянина влаштована так, що якщо на Майдан напали не темні сили режиму в шоломах і з кийками, а якісь невідомі, йому значно менше хочеться хапати серед ночі таксі й нестися захищати Майдан. Начебто ніякої різниці, хто саме напав – а все-таки якась психологічна відмінність є. Захисникам Майдану варто її врахувати.

По-третє, пам’ятаю, як у ніч штурму 11 грудня жінки-депутати ритмічно закликали зі сцени: “Беркут! Серед нас жінки й діти! Беркут! Серед нас жінки й діти! Не виконуйте злочинний наказ!”. Можна собі уявити те саме, якщо замість слова “Беркут” – слово тітушки? “Тітушки! Не виконуйте злочинний наказ! Тітушки! Серед нас жінки й діти” :))
Якщо в “Беркуту” бодай якось, бодай трохи зв’язані руки (по-перше, він виконує наказ керівництва держави, яке боїться санкцій з боку Заходу, по-друге, керівництво “Беркуту” розуміє, що якщо переможе опозиція, їх можуть і не пробачити) – то в бандюків взагалі немає жодних обмежень. Хто, де і як зможе знайти бандита у масці – навіть якщо він той самий “беркут”, тільки без форми?

Вочевидь, треба весь час навчати людей, що тітушки – це насправді менти без форми, і не повинно бути жодної різниці, хто саме атакує Майдан.

Кілька слів щодо лідерів опозиції. Схоже, що вони все ще, гублячи час, намагаються про щось домовитись з владою. Зрозуміло, чому – бо вони політики, а політик – це той, хто вміє домовлятись. Якщо наперед вийдуть інші методи розмов із владою, роль політиків у суспільних процесах суттєво зменшиться. На перший план вийде не боксер-чемпіон зі світовим ім’ям, який поза рингом нікого пальцем не зачепить, а нікому досі не відомий полковник спецназу. Можливо, навіть відставний.
Політики це розуміють і тому не допускають виходу ситуації із площини переговорів. Переговори – це добре, але складність у тому, що з цією владою ні про що не можна домовитись. Вона пообіцяє що-небудь, аби Майдан бодай частково розійшовся, а далі пустить у хід тітушок, бурбел і піховшеків.

Переговори несуть у собі ще одну небезпеку. Коли я бачу, що на Майдан після багатьох перешкод все-таки пропускають вантажівки, які підвозять харчі й дрова і чистять біотуалети – і при цьому у КМДА і Будинку профспілок час від часу допускають міліцію – згадую старий анекдот. Під час Другої світової війни командування якоїсь радянської частини засилало до німців найкращих розвідників, але жоден з них не повернувся. Коли досвідчені професіонали скінчилися, у розвідку від безвиході послали якогось єврея. Його довго не було, але зрештою він повернувся і приніс усю необхідну інформацію: карти німецьких укріплень, всі дані про кількість озброєння, живої сили тощо. Всі в захваті, єврея представляють до нагороди… І питають, як це йому вдалося. А він відповідає: “Найтяжчим було знайти їхнього єврея. А далі ми вже по бартеру”.

Ще одна неполітична – літературна – аналогія. Дотепний американський посол, відвідавши Юрія Луценка у лікарні, подарував йому книгу “Хрещений батько”. Пам’ятаєте, перш ніж відійти від справ, дон Корлеоне навчав свого сина Майкла, що хто з його людей принесе йому звістку про те, що “конкуруючі фірми” хочуть зустрітися для переговорів – той і є зрадник. В наших реаліях зрадники ті опозиціонери – представники і громадського, і політичного сектору – які вже пропонують чи ще запропонують розпустити Майдан. Нумо, хто у нас нещодавно пропонував розібрати “хрещатицьку” частину Майдану (де Зек у клітці)? А інший казав, що Майдану взагалі пора розійтись?

І наостанок про Луценка. Зараз по Інтернету гуляють фото з мого репортажу про єдине масове побиття і затримання мітингувальників, яке сталося, коли Юрій Луценко був міністром МВС. (http://bilozerska.livejournal.com/91123.html)
Того дня, 18 жовтня 2008 року, було побито півтори сотні хлопців, переважно, з організації “Патріот України”, серед них – молоді активісти, відомі як Сполох і Гуманіст. Тоді кілька осіб, зокрема, Сполох, кілька діб пробули під вартою, далі відпущені на підписку, за деякий час справу закрили. Все-таки це були часи Ющенка. Смішно порівнювати з тим, що зараз.
Отже, у 2008 році Сполох і Гуманіст були побиті “Беркутом”. У 2013 році Сполох і Гуманіст, вони ж Бевз і Шпара, були засуджені бурбелами за злочин, якого не скоювали. Вирок спровокував сутички, під час сутичок “беркутами” був побитий екс-голова МВС Луценко. Коло замкнулося.

Не багато людей на таких посадах заплатили так, як заплатив Луценко. Не лише за побитих хлопців – за те, наприклад, що при ньому у міліції так само катували людей, як до нього і після нього.
Він заплатив. І він тепер остаточно чистий. Може починати нове життя. Особисто від себе раджу усім облишити будь-які нападки на нього, а пану Юрію зичу якнайшвидше одужати і повернутися до боротьби.

А план дій – той самий: мирними, але дошкульними методами провокувати владу розігнати Майдан. Після цього зовсім трошки почекати санкцій для Януковича, а якщо їх не буде – припинити оглядатися на думку західних демократій.