Шкавулик

Це мій найменшенький – Шкавуся, він же мсьє Шкавуль.
У новорічні свята у мене на руках опинилися важко хворі місячні цуценята нашої приблудної собаки-Підмітаки. Половина загинула від морозу, одну загризли, решта підхопили ентерит… Були свята, ні ветеринарів, ні спеціальних препаратів не було і близько, і я тиждень колола їм цефтріаксон з нашої аптечки і робила крапельниці від зневоднення. А потім через Фейсбук прилаштовувала по всій Україні.

Оце от було найменше і найслабше, і жалісніше за всіх скавчало. Його чекали потенційні господарі у чотирьох містах, але воно не змогло би витримати дорогу, треба було підростити, підгодувати трохи… Догодувалася до того, що нікому не віддала. Моє дитятко, Шкавуся.

Дитя зараз у гризабельному періоді – перегризло дроти вже від двох комп’ютерних мишок, знищило три хороші книги і мамину білизну, менш цінні речі і рахувати не беруся. Зате воно мамине. Ні до кого, крім мами, не йде, справно працює дзвіночком – жоден чужий не наблизиться непоміченим. А якщо хтось спробує напасти на маму чи підвищити на неї голос, дитя стрибає і без зайвих слів кусає його за ноги.

Вони з Сільвером зараз одного розміру і приблизно рівні за силою, тож цілий день качаються по підлозі, з’ясовуючи, кому з них випаде честь розвалити хату. При цьому Сіля кусається, а Шкавуся б’ється лапами. Усе, що в процесі трапляється на маршруті, перекидається, розбивається, розгризається і роздирається на дрібні шматки. Якщо мами кілька днів немає, інтер’єр не підлягає відновленню 🙂 Коли Сільверу набридає гратися, він засинає десь нагорі, а Шкавуся починає розгризати бінти на пораненій Ефці…
Важко бути багатодітною мамою 🙂