Обід з президентом

Сьогодні мала честь бути серед ветеранів, запрошених на зустріч з президентом Литовської республіки паном Гітанасом Науседою. Зустріч була неформальною – обідали разом у “Ветерано Піцца”.

Президент Литви розповів, що вчить українську мову, що виступав сьогодні в українському парламенті українською (привіт усім, хто постійно мешкає в Україні і досі не вивчив державну мову – О.Б.), що перед нами зустрічався з пораненими бійцями у шпиталі, і що подарував українським воїнам потужний антидрон.
А ветерани розповіли президенту про спільний українсько-литовський проект “За нашу і вашу свободу” – це встановлений у Литві пам’ятний хрест, виготовлений з уламків мін та снарядів, зібраних під час війни на Донбасі. Ініціатори – українські військовослужбовці, які проходили у Литві реабілітацію після поранень. Один із них, екс-ДУКівець друг Олекса Сокол, що прийшов з дружиною, вдягненою в українське національне вбрання, і синочком, якому вчора виповнився рік, виголосив вітальну промову і подякував Литві в особі її президента за те, що йому врятували життя після поранення в область серця. Після цього президенту Литви вручили пам’ятну відзнаку – я так зрозуміла, від оргкомітету ініціативи.

Я теж подякувала панові Гітанасу за все, що Литва робить для України, і подарувала свою книгу #ЩоденникНелегальногоСолдата. Також свою книгу презентував президенту друг Санта.

А власник “Ветерано Піцца” вручив президенту Литви відзнаку – щось на кшталт великої пам’ятної монети, яку можуть дарувати тільки військові.
А пан президент подарував нам усім польові шеврони з литовською “погонею”.

Також на зустрічі був литовський журналіст і волонтер Jonas Ohman, який багато допомагає фронту. Зокрема, він привозить на фронт оптику, мені колись привіз підзорну трубу і бінокль, які довго і плідно служили. Він показав президенту на своєму ноуті фотку, де я на фронті з цими подарунками і литовським прапором.

Цікаво, що під час “офіційної частини” ми спілкувалися через перекладача (хоча судячи з реакції Науседи на наші репліки, українську він непогано розуміє), а вже за столом пан президент дозволив собі “окупаційну мову” (щоправда, це не він її так назвав, це ми 🙂

Взагалі, слова “За вашу і нашу свободу!” лунали настільки часто, що сукупно з іншим, що встиг зробити литовський президент в Україні, його візит можна розглядати як акт воєнної допомоги України. І це є дуже добре.

Тепер розказую прикол. Кінь на чотирьох, та й то спотикається – це я про себе. Проходжу перед зустріччю контроль службою безпеки, виклала з кишень усі речі, перевіряють мене металодетектором – а в кишені у мене щось “пищить”. Починаю посилено ритися – і у повному шоці витягаю з кишені патрон!
Німа сцена. Я спочатку взагалі не розумію, як він туди потрапив. Потім дивлюся, що це 308-й, від моєї “зетки”, і до мене доходить. Ще на початку зими знімали тележурналісти один сюжет зі мною, і там я мала розбирати й збирати свою “Галюсю”, а вона розбирається патроном, і взяла я тоді з собою один патрон, і оце ж він і завалявся в кишені форменної парки, яку я, ясна річ, з тих зйомок не вдягала.
Коротше, було весело. Патрон-то легальний, але дозвіл у мене вдома, я ж не ношу його з собою, коли без зброї. Патрон вилучили, і одразу після заходу пішла я у супроводі бійця УДО до себе додому – добре, що живу близько – виносити і пред’являти дозвіл. Дозвіл подивилися, сфоткали, далі ми повернулися у “Ветерано” за патроном, і все було добре, але дуже незручно, тим більше, що УДОшник отримав через мене на горіхи від командира – я так зрозуміла, через те, що ходив зі мною по дозвіл.

Але ще більше було незручно перед організаторами. “О Господи, ми просили прислати на зустріч нормальних, адекватних ветеранів, які не притягнуть з собою ножі і патрони…”.

Одразу з зустрічі, в береті і при нагородах, полетіла я на суд по Фортуні, і в останній момент второпала, що треба забігти додому і залишити той клятий патрон, щоб мене за нього в суді вдруге не “прийняли” 🙂
Отак і сідають люди в тюрми…