Про двері і ПВК

1. Я не люблю Семенченка, мені він видається мутним. Але ПВК потрібно легалізувати. Хай оті хлопці, для яких головний сенс у житті «ПІДНЯТИСЯ» – не сидять по українських тюрмах, а воюють десь у Чаді і заробляють гроші, і посилають їх в Україну, як роблять усі наші закордонні заробітчани.

Тим більше – не позортеся, яке НЗФ може сидіти на полігоні у Нових Петрівцях на Київщині? Ми самі там тренувалися до війни – просочувались, як миші, без бойової зброї і без постійного перебування там, ховалися по кущах – і те всього лише кілька разів. Хто ж це міг «не знати» про постійне базування там НЗФ з купою зброї і БК, і кого за це доведеться саджати? Згодна з тими, хто пов’язують усю цю історію з «вагнергейтом». А ще – дістали вже ваші «міжвідомчі войнушки» – полігон-то у відомстві МВС і Нацгвардії, а брала «НЗФ» – СБУ. Стидоба, одним словом.

2. Я не люблю графіті. Коли бачу фасади будинків, обмальовані підлітками, мені хочеться їх упіймати і пофарбувати з кількох різних балончиків з ніг до голови, хай відмиваються і купують нові шмотки. Але 7 років за графіті і биту шибку – це як 12 за зовнішню подібність.
Після кількох влучних проукраїнських кроків, здатних викликати симпатію (санкції і навіть сьогоднішній обшук у медведчуків), влада почала – називаючи речі своїми іменами – зачищати потенційно буйних. Щось приблизно те саме усю свою каденцію намагався робити Янукович. І успішно, до речі, зробив Лукашенко.

3. Я не люблю деяких буйних, бо серед них багато любителів напівкримінального бізнесу під політичними гаслами, який знищує репутацію не лише тих, хто ним займається. Коли вони втрапляють до тюрми – їм взагалі не співчуваєш, але їх доводиться витягати, бо наступними будемо ми.

4. Мені подобається міцна влада. Але не ця. І її спроби «зачистити поле» – тривожний дзвіночок, на який треба реагувати. Якщо їм хочеться чистоти – хай зачищають ворогів України, на кшталт Медведчука. А наших своїх, чи навіть умовно своїх їм чіпати зась.