* * *

Молодий солдат ЗСУ. Я не бачила його жодного разу у житті. На війні він швидко здружився з одним з моїх побратимів і запросив його до себе на весілля.
У нього скоро мало бути весілля.
І вони були разом у бою, і він був поранений. Дуже тяжко – такі зазвичай не виживають.
Війна відмовляє у диві там, де про нього благають, і робить дива там, де не ждуть. Наші хлопці – не медики – зуміли прорватися до нього, на місці надати допомогу (надскладний випадок!) і витягнути його звідти, звідки проблематично було вийти навіть і без пораненого. Під вогнем. Не кинули. Винесли.
Витягли і передали лікарям. Лікарі сказали, що… У таких випадках лікарі зазвичай нічого не кажуть.
Так ось: він вижив.
Я не бачила його жодного разу у житті. Але мало не плачу від радості й гордості, коли це пишу.