Традиційні підсумки року

Мій 2021-й – не з найкращих. Перші місяці – як сніг на голову, суди по Фортуні. Далі – лихоманкові пошуки вакцини, якої тоді ще було дуже мало, для себе і близьких. Влітку демобілізувався чоловік, з’їздили, вперше за дуже багато років, у кількаденний відпочинок на Одещину – звідки й викладаю відео – для хорошого настрою (добре, коли мало важиш – можна закосити під дитину :))

Далі я вирішила розгребти власні медичні проблеми, яких трохи піднакопичилось і які виявились серйознішими, ніж я собі уявляла. Три операції за рік, ускладнення, загострення і все таке інше. Зараз ніби почала видужувати, але ще важу біля 45 кг і тільки починаю потроху виходити з дому. Ситуація гнітюча ще й тим, що якщо незабаром справді почнеться повномасштабна війна (у що ні хвилини не вірю; усі путінські приготування й заяви американців вважаю геополітичним тиском на Україну), я ще якийсь час не те, що воювати – навіть втікати не зможу 🙁

Але то таке – минеться. Головне моє досягнення за цей рік – НАПИСАЛА ДВІ КНИЖКИ, і вже зовсім скоро вони будуть представлені на суд читацький. Одна – документальна, про службу у Збройних Силах. По суті, це продовження “Щоденника нелегального солдата”. Попереджаю: книга багатьох шокує, бо вона ще більш правдива за “Щоденник…”. Але сподіваюся, буде цікаво. Як тільки знатиму точну вартість друку і, відповідно, зможу прорахувати вартість книжки – думаю, оголошу передзамовлення. Робоча назва – “Листи відвертого офіцера”, всі ілюстрації до книги я зробила сама. Професійним художником не є, так що не судіть суворо 🙂

Друга книга – перший в моєму житті закінчений художній твір. Романтично-цинічна повість, яка теж декого шокує. Теми такі ж, як у всіх: дружба, кохання, патріотизм, вибір між творчістю і кар’єрою, але все настільки догори дригом, що мені навіть стрьомно показувати це вам 🙂 Зараз художниця Ірена Миколів малює ілюстрації до цієї повісті-казки, і як тільки закінчить роботу, будемо друкувати.

Отже, такі мої новини. Усіх з Новим роком і Різдвом, хто коли його святкує, всім, головне, – не хворіти й поменше чубитись між собою. Бо дограємось.