Залежність від фронту

Трохи про те, як війна вплинула – навіть не на психологію – на менталітет людей, до неї дотичних. Були в мене знайомі бійці – дуже красива закохана пара. Потім, на жаль, вони розійшлися, зараз та дівчина одружена з іншим. І ось брала я якось інтерв’ю для одного проекту у їхнього друга. І той серед іншого розповів, як після припинення стосунків цієї пари (обоє в цей час були вже на дембелі) той хлопець страждав від сильної депресії, і він, його друг, витягнув його на фронт, на одну з найстрьомніших позицій, яка його швиденько від депресії вилікувала.
Розшифровую я інтерв’ю, і цей епізод перетворюється в мене на приблизно таке: «В цей час у Х були проблеми на особистому фронті, він сильно переживав, і я вирішив витягнути його на позицію N».

Перед публікацією будь-якого інтерв’ю я завжди даю його героям на вичитку. Робити інакше вважаю неетичним, бо без вичитки завжди неминучі помилки, за які потім мені як професіоналу буде соромно, а герой на мене ображатиметься.

Отже, скидаю інтерв’ю хлопцеві на вичитку, а він подумав і каже: «Недобре казати, що в мого друга були проблеми на особистому фронті. Давайте краще напишемо, що він просто вже давно був у тилу, йому зривало дах без війни, не хотілося жити без війни, тому я й запросив його на позицію N”.

Я трошки прифигіла, чесно. Як помінялася психологія у фронтовиків і –ширше – у людей з мого кола спілкування! Хлопець не хоче ганьбити друга, кажучи публічно, що в того були проблеми на особистому фронті (звичайна справа для молодого нежонатого хлопця), але він не вважає принизливим для друга сказати, що той зробився залежним від війни. Я прозріла, коли це почула.
У нас вже сформувався новий прошарок у соціумі, і в нього (і з ним) ще буде дуже багато проблем.
Втім, ще більше проблем буде в окупантів, якщо сунуться.

#історії_з_різних_життів