Трохи сумбурних думок посеред ночі

Високо сиджу, далеко гляджу 🙂 Трохи сумбурних думок посеред ночі.
Про війну. Колись потім, коли історики в усьому розберуться, вони писатимуть про дивну війну, якої абсолютно ніхто не хотів і ніхто до неї не готувався. Навіть агресор, бо він готувався до каральної спецоперації тривалістю в кілька днів.
Це війна, про яку говорили всі – і яка стала для всіх абсолютною несподіванкою.

Про “могілізацію”. Якщо пам’ятаєте, раніше російські тролі полюбляли називати цим словом наші дії по захисту країни. Нарешті, у підсумку, все на своєму місці: мобілізація в Росії, українцям, що вже позбулися одного з різновидів комплексу меншовартості під назвою “путіннападе”, на неї практично пофіг, а перелякані вусмерть росіяни масово шукають варіанти, як втекти з країни. Добре б, щоб їх нікуди не впускали.
Але прошу без шапкозакидання. Це важко і доволі надовго, і вимагатиме від нас всіх сил і ресурсів.

Про звільнення полонених. Тут усі солідарні, це мегакруто, віддали непотріб з одним держзлочинцем на додачу, а отримали своїх героїв.
Не всі випадки повернення наших бранців такі резонансні, як сьогоднішній. От, наприклад, приблизно тиждень тому повернули групу полонених, серед яких є медик з моєї роти.
Але дуже прошу не забувати про всіх, кого ще не звільнено. Ясна річ, робота ведеться, і вона зі зрозумілих причин тримається в секреті, але принаймні родичам полонених треба давати хоч якусь інфу про їхніх близьких. Серед тих, кого ще не звільнено, є мій колишній співслужбовець, молодший офіцер, він потрапив у полон в Маріуполі, точно живим, бо є на відео, і відтоді, як каже його дружина – вже 6 місяців жодних новин, ніби й не було ніколи такої людини.

Радіючи щиро своїм перемогам і глузуючи з ворогів – не забуваймо про важку роботу попереду.