Як ватника з Естонії видворили

Уявіть, який прекрасний образ, суто естетично, для кінофільму. Або, якби я вміла добре малювати, то намалювала б це просто як картину: погода без жодної хмаринки, міст, на мосту стоїть самотній чувак з парасолею, мобільним телефоном і російським паспортом.

Це не фантазія, це реальність. Днями з Естонії отак витурили 66-річного росіянина Сєргєя Нєпрімєрова, який прожив там 60 років, тобто, з раннього дитинства. Жив, маючи тільки вид на проживання, громадянином Естонії ніколи не був. Бігав на мітинги з російськими прапорами і колорадськими стрічками. Потім поїхав до Росії на чиїсь похорони, а назад – дзуськи. “Меня посадили в машину, отвезли в погранпункт № 2, вывели на мост, отдали паспорт, отобрали ID-карту, и все, я остался стоять на мосту, из всего имущества у меня были телефон и зонтик”.

Естонці, якщо вже щось роблять, так роблять. Але нам в чомусь важче: всі наші зрадники і колаборанти мають українське громадянство. З ними не вчиниш так просто й елегантно. А хотілося б.