Про випадки, коли брехня буває виправдана

Навіяно вчорашнім скандалом з Доржем Бату. Одразу кажу: мій пост не про нього, бо про існування Доржа дізналася вчора з поста Victor Tregubov .

Згадалися мені дві історії. Перша з кіношки.
Дівчина-воїн видала себе за хлопця, щоб потрапити на війну, бо дівчат до війська не брали. Відзначилась у першому ж серйозному бою, після чого добровільно зізналася, що вона дівчина. Зрештою її прийняли до війська вже по-чесному – як жінку.

Друга історія абсолютно реальна. Ще зовсім молода людина обрала для себе шлях, який вимагав певної освіти й досвіду, яких у цієї людини не було. Крім таланту й бажання, не було взагалі нічого. І от ця людина, щоб її прийняли і довірили відповідальну ділянку роботи, повністю вигадала собі біографію. Згідно з її вигадками, її батьки були неабиякими професіоналами у цій справі і навчали її з пелюшок, іноді довіряли навіть підміняти себе.
Що було далі? В авантюрної молодої людини все вийшло. Вийшло настільки і користь від її дій виявилась така, що нікому з її знайомих, хто пам’ятає про ту стару брехню, й на думку не спаде її викривати.

Висновки. Іноді, у випадку крайньої необхідності, збрехати можна. Але не можна забріхуватись. Потрапив туди, куди тебе “по-чесному” не пускали – далі працюй по-чесному.