Про перемогу у відборі на Євробаченні гурту Tvorchi

Оцінювати якість музики гурту Tvorchi, як і інших конкурсантів, не беруся. На відміну від власних літературних смаків, у яких я впевнена – мої музичні смаки гранично суб’єктивні та дилетантські. Але в даному разі воно не дуже й треба, бо Євробачення – це не конкурс талантів, це розважально-геополітичний захід, такий собі міжнародний конкурс симпатій мешканців різних країн до інших країн. Саме з цієї причини відправляти туди Марину Круть з піснею «Колискова» було б неповагою до її творчості. Вона інша, не з того «козуба», вона для внутрішнього слухача.

І от саме з політичної точки зору вибір дуже правильний. Мінуси теж є, тому спочатку про них.

1. Не почула в музиці гурту Tvorchi жодної української автентики, яку все ж хотілося б показати світові. А могла б бути, враховуючи, що фронтмен гурту, нігерієць, в Україні вже давно, чудово вивчив українську мову і, певно ж, знає наші музичні традиції, а музичний продюсер взагалі українець.

2. Нікуди не подітися від думки, що гурт обрали саме через те, що їхній симпатичний вокаліст – темношкірий. Знаєте, часто буває навпаки: людину кудись не беруть – можливо, просто тому, що в її конкурентів об’єктивно більше знань чи досвіду, але якщо ця людина належить до якоїсь меншини чи вразливої категорії, то хтось може думати, що саме це стало причиною відмови. А тут навпаки – ми ніби цим показуємо Заходу, що ми «свої». Мені здається, що серед африканців у відсотках більше музично обдарованих людей, ніж серед європейців. Але все одно – в Україні наразі так мало темношкірих, що за статистикою важко уявити, що найталановитіший музикант саме серед них.

Але ж оскільки Євробачення – не музичний конкурс, а геополітичне шоу… Чом би й ні?

Деякі мої знайомі проголосували за гурт Tvorchi, взагалі не слухавши жодної їхньої пісні – просто тому, що від такого вибору підгорятиме в небратів за поребриком. Українці – «нацисти» на вільних виборах обрали у президенти єврея і відправили на Євробачення гурт з темношкірим фронтменом. А коли в небратів за поребриком підгоряє – це добре за замовчуванням.

По-друге, наші союзники, від яких сьогодні залежить наша перемога – люди, які на повному серйозі могли питати, чому на фотографіях щасливих облич з вулиць звільненого Херсона немає темношкірих людей. Ну, прийнято так у них.

Військова доцільність понад усе! Час від часу наші дівчата-фронтовички їздять на захід і успішно вибивають там у різних поважних людей зброю для України. Одного разу і я брала участь у такій поїздці. Якщо дівчатам з окопів краще дають зброю, ніж професійним політикам – значить, по зброю мають їздити дівчата з окопів.

І якщо за виступ гурту з темношкірим фронтменом нам дадуть пару зайвих «Патріотів» – хай хоч на всі конкурси від України виключно темношкірі їздять. Аж до нашої перемоги. Потім теж хай їздять, але вже на базі чесної конкуренції.