Про пацифістів

Колись давно з однією школяркою трапилась неприємна історія.
Дівчинка була тихою відмінницею в товстих окулярах, і її час від часу цькували однокласники.
Одного разу на початку великої перерви до дівчинки підійшла вчителька. Сказала їй: “Іди за мною”. Завела в порожню аудиторію і одразу вийшла, замкнувши двері на ключ. Нічого не сказавши й не пояснивши.
Дівчинка не розуміла, що сталося. Її покарали? За що? Однокласники в цей час стрибали під дверима й обзивалися, кричали щось про мавпу в клітці й навіщось пхали в замочний отвір сірники.
Дівчинка проплакала всю перерву. На початку нового уроку її випустили, знов нічого не пояснивши. І, звичайно ж, нова порція знущань від однокласників.
Як з’ясувалося пізніше, хтось із дітей сказав вчительці, що на великій перерві планується “замах” на окуляри відмінниці, їх збираються зірвати і розтоптати. Ну, вчителька й зробила, як їй простіше. Щоб було тихо.
Зараз, сподіваюся, таку вчительку звільнили б з роботи. Тоді ж їй не було нічого.

Я згадую цю історію, коли думаю про “хороших” пацифістів. Тих, які за мир проти війни, бо війна – абсолютне зло, на війні гинуть і страждають люди з обох боків конфлікту, тому її треба припиняти за будь-яку ціну, навіть якщо ціна – капітуляція.
Здебільшого цей “звір” водиться за кордоном (окремий підвид – російські ліберали). Але в нашій воюючій державі їх теж ще, на жаль, вистачає.

Усі вони роблять одну світоглядну помилку. В їхній свідомості, завдяки сімом з половиною десятиліттям пропаганди, забита “аксіома”, що Росія – непереможна. Вони згодні з тим, що вона агресор, що напала на суверенну державу, вони співчувають українцям і засуджують Путіна. Але якщо вже сталося так, що він напав, залишається домовлятися про мир на його умовах. Мир за рахунок жертви, а не агресора, бо агресор сильніший і натиснути на нього важче. І чим скоріше, тим краще, щоб загинуло менше людей. І щоб самим не терпіти незручності. Щоб було тихо.

І ніщо, на жаль – ні міжнародні санкції, ні числа у зведеннях Генштабу – не переконають їх у зворотньому. Тільки лінія фронту на карті, яка пересуватиметься в напрямку на схід, південь, північ… У напрямку російського корабля. Чим швидше вона рухатиметься, тим швидше прозріватимуть. Розумітимуть, що король-то голий. І ноги у нього глиняні.

P.S. А та дівчинка десь через рік після описаних подій пішла в тренажерний зал. Наростила м’язи і затопила в пику однокласнику, який справді зірвав з неї окуляри. Відтоді цькування – не те, щоб зовсім припинилося, але набуло притомних форм. Окуляри, принаймні, більше не зривали і гадості в обличчя не казали, лише поза очі. А ідеалу в реальному житті все одно нема…