Про двох абсолютно різних братів

Кияни Андрій і Віктор – рідні брати. Від батька обоє успадкували дуже високий зріст, а більше між ними немає нічого спільного – ні зовні, ні за характером.
Андрій змалку любив читати, а Вітя “не прочитав жодної книжки”, за що старший брат регулярно його підколював.

Андрій ріс тихим, не любив галасливих компаній, з дитинства мав дуже поганий зір і часто хворів.
Вітя мав добре здоров’я, був нереально спритний і постійно встрягав у пригоди.

У підліткові та юнацькі роки Андрій зачитувався фентезі і дружив з толкієністами.
Вітя з 14 років “бізнесував”. Його хист до заробляння грошей, орієнтування в тому, де й почому можна щось розмутити, намутити й підмутити – були непересічними.

Андрій здобув вищу гуманітарну освіту, вивчив кілька мов. Після закінчення вишу влаштувався до комерційної установи. У найкоротші терміни навів ідеальний порядок в документації, отримав підвищення і високу зарплату.
Вітя за наполяганням і допомогою мами-інженера поступив до Політеха. Вчився погано, через рік забрав документи і покинув навчання. Мамо, сказав, це не моє. Його мама тоді ледь не посивіла. Але 18-річний хлопчина не пропав. Сам, без будь-чиєї допомоги, вступив до Наргоспу, закінчив його і став підприємцем.

Андрій ніколи не був офіційно одружений і не має дітей.
Віктор зараз у другому шлюбі, має двох малих.

Андрій отримував стабільну зарплату і був задоволений життям. У Віктора бувало по-різному, він кілька разів змінював напрямки підприємницької діяльності і починав з нуля, але ніколи не бідував. Купив квартиру, дві машини і дачу.

Що було далі, ви, певно, знаєте. Далі було 24 лютого.
Андрій за станом здоров’я був непридатний до військової служби, мав “білий білет”. Однак 24-го записався до тероборони і зараз воює.
Віктор крутиться, як білка в колесі, тримає на плаву бізнес і активно волонтерить.
Їхні батьки, а також дружина і діти Віктора залишилися в Києві.

Доля киян, доля народу, доля України.
#історії_з_життя