Шлях до української Лаври

Більше тридцяти років тому, у червні 1992 року, бійці УНА-УНСО, «агресивні радикали» і «маргінали», захопили адміністративний корпус Києво-Печерської лаври. Вони намагалися зробити лавру українською. Планувалося, що всередину увійде патріарх Філарет і почне служіння. Але патріарх тоді не наважився, і зрештою унсовцям довелося залишити Лавру.

Десь у 2008 році ми ходили з металошукачем полями Черкащини, і випадково зайшли на землі, де зазвичай місцевий жіночий монастир УПЦ МП випасав худобу. Приїхала ігуменя з двома дядьками з’ясовувати ситуацію. Розговорилися. Дядьки виявились громадянами Росії, ветеранами війни в Сербії, направленими «по церковній лінії» у цей монастир на роботу в охороні. За кілька днів потому у Києві здибали знайомого офіцера СБУ, розповіли про ситуацію, вона нікого не зацікавила.

Десятиліттями прихожанам російської церкви (переважно літнім жінкам) промивали мізки на тему «Вєлікой Трієдіной Русі». А вони потім обирали нам януковичів.

Десятиліттями церква збирала пожертви, які йшли в тому числі на фінансування п’ятої колони в Україні.
Коли озброєні люди з Росії заходили на Донбас, батюшки в церквах УПЦ МП пояснювали людям, що це прийшли «миротворці».

Після повномасштабного вторгнення російські церкви переховували зброю і бойовиків.

Завітавши нарешті до цих агентів іноземного впливу, СБУ спізнилася на 30 років. Але краще пізно, ніж ніколи.
Сьогодні відбулося перше українське богослужіння в Києво-Печерській лаврі. Теж із запізненням на 30 років.
Позиція «агресивних радикалів і маргіналів» нині стала державною. Їхні гасла, за які раніше переслідували, тепер можна почути у парламентах половини країн світу.
Дуже прикро, що для більшості все стало очевидним лише тепер, ціною таких жертв.