Залишенці

Для початку – анекдот.
Помирає старезний дід. Питає свою бабцю:
– Скажи, ти мене коли-небудь зраджувала?
– Та ти що, старий, ніколи не було.
– А пам’ятаєш, як я у сорок п’ятому прийшов з війни, стукав, кликав тебе, а ти мені щось довго не відчиняла?
Бабця ойкнула, сплеснула руками, вибігла з кімнати, полізла чимдуж на горище, відкрила скриню! А там – скелет.

Так ось, виявляється, я на початку березня минулого року написала вірш, і внаслідок всім відомих подій, нервів і біганини абсолютно про нього забула. І не згадала б, якби оце зараз не трапив випадково на очі.

ЗАЛИШЕНЦІ

Було і буде, та вже лишЕнь цим
В історії ми залишили слід:
Веселим спокоєм залишенців
Шокуємо ситий тривожний світ.

Очима влипнувши у новини,
Реаліті-шоу на всі віки –
Прозрівши, як же крихкі в них стіни
І як їхні засуви нетривкі –
Так діти, злякані і невинні,
Стискають в обуренні кулачки –

Вони шукають, на кого спертись,
Бо враз усвідомили ламкість стін
І власну слабкість, і власну смертність,
І невідворотність глобальних змін.

березень 2022
#Bilozerska_rhymes

(Фотка того ж періоду, що і віршик)