Припиніть хейтити Луценка!

Завтра річниця повномасштабного вторгнення, і сьогодні я прокинулась з думкою щось з цього приводу написати, бо завтра й пізніше мене на зв’язку не буде. Хотіла написати, які ми круті. Про це всі напишуть, ну, але що, якщо воно так.
Але не написала, і вже не напишу. Бо мене збив з настрою (дуже м’яко кажучи) побачений мною хейт на адресу Юрія Луценка. Аеророзвідника в званні капітана, якого призначили командиром взводу ударних безпілотників.

Люди, ви таки об’їлися російського рибного супчика.

В доволі давньому вже минулому (на війні день за три) він був політиком і чиновником. На жаль, ідеальних політиків і чиновників у нас ще не було жодного. Бо система така, зверху донизу, а підживлюємо її ми самі, щодня, бо коли щось треба, і треба, як завжди, “на вчора”, ми дружно шукаємо знайомих, щоб допомогли “порішати”. Бо ж реально треба, а без “порішання” займе півроку-рік, а півроку в наших умовах можна і не прожити. Багато хто з нас ще донедавна дружив з “прогресивними росіянами” і про багато очевидних сьогодні речей казав, що вони “не на часі”. Але те, що ми пробачаємо собі, брату, куму, ми не готові пробачити політику/чиновнику, що якимсь дивом має бути святіший за папу римського.

Сьогодні цій людині під 60. Людина не вилазить з-під Бахмута. В людини обмежена придатність по зору (сильна короткозорість) і абсолютна непридатність після операції через хворобу, озвучувати яку не буду, гугліть самі, бо якщо це розпіарити, його ще з армії турнуть, були випадки.

За всіма законами й правилами капітана Юрія Луценка в армії не має бути. Не тільки на фронті, а й в глибокому тилу, на паперовій роботі. Але він під Бахмутом. А якби, не дай Боже, був у тилу – від військовослужбовця це мало залежить, він служить там, де накажуть – уявляю, що б ви про нього казали.

Думаю, хоча точно не знаю, що Луценко використав свої зв’язки і можливість діставати гроші, на які купуються дрони для армії – саме для того, щоб його з його болячками не відправили в тил.
Ясна річ, що поки деякі здорові чоловіки уникають мобілізації, “пересічним” бійцям з хворобами часто доводиться служити на передовій, навіть якщо вони фізично не тягнуть – але коли йдеться про людину відому, яка має проблеми зі здоров’ям, то командири зазвичай прагнуть сплавити таку в тил, щоб не вийшло скандалу.

Те, що Луценко воює – стовідсотково його вільний вибір і його бажання, яке йому довелося захищати й відстоювати. Як він на фронті почувається фізично – навіть торкатися цього не хочу, але по фотках трохи видно.

Що ще, що більше можна зробити, щоб заслужити повагу?
У воюючій країні, де поки що, в даний момент, відбувається наступ, а не контрнаступ?

Ми були б ідеально, нереально круті – якби не оце. Оцей вічний хейт на один одного.
Юрій Луценко – ваш захисник, а для декого – фронтовий побратим. Ті, хто цинічно сумніваються в цьому – ганьблять воюючу Україну.