Для перемоги потрібні не тисячі, а мільйони героїв

Пару днів тому на нашій позиції загинув молодий солдат ЗСУ, з яким двоє моїх побратимів – Ворон і Скрипаль – жили в одному бліндажі і встигли подружитися. Тихий, спокійний, інтелігентний хлопець.

В кінці зими я зустріла (не на передовій) “аватара”, який, думаючи, що я служу у ЗСУ, з авторитетним виглядом почав вчити мене різним хитровиробленим способам, як “закосити на больнічку”, після чого можна буде не повертатися на фронт. Я не сперечалася – він би все одно нічого не зрозумів.

Одного разу на фронті був локальний наступ українських сил, у якому взяли участь лише ті солдати ЗСУ, які добровільно зголосилися йти на штурм. Ворожі позиції були взяті, але третина учасників штурму вибули вбитими або пораненими. (Тобто, ще два таких бої – і добровольців на цій ділянці фронту взагалі не залишиться).

Навіть коли в нас на фронті не все добре, коли ми зазнаємо втрат, ворог стабільно втрачає коли вдвічі, а коли втричі більше особового складу. Це не стільки тому, що ми круті, скільки тому, що такий їхній стиль війни – давити м’ясом, не жаліючи своїх людей. Не вміють вони інакше. Але – пробачте за тисячу разів повторену фразу – ми на цій війні втрачаємо кращих. А вони втрачають здебільшого асоціальний елемент – місцевий і “понаїхавший”. Покидьків завжди в десятки разів більше, ніж найкращих, і вони ніколи не закінчуються.

“Я вважав і вважаю, що ще в 14-му році треба було ввести воєнний стан, заборонити будь-яку демократію, будь-які вибори, ввести військово-польові суди і розстріли, і ми давним-давно виграли б цю війну, – сказав нещодавно Провідник Дмитро Ярош. – В тому числі на передовій розстріли. Бо я знаю, як тисячі солдатів відмовлялися виконувати накази, і все таке інше. Без жорсткої дисципліни в військах перемогти неможливо. А це мінімізує втрати. Повірте, що маленька кров рятує від дуже великої крові, подібної до Іловайської, до Дебальцевської трагедії. Тут має бути саме так: ми або воюємо, або торгуємо. Або воюємо, або займаємося демократією.

…Воєнний стан завжди на часі, поки іде війна… На війні не можна перемогти, не мобілізувавши всі ресурси народу і держави. Тим більше, з Російською імперією. У них більша армія, більше техніки, ракетне озброєння, авіація. Але неодноразово в історії величезні імперії програвали війни маленьким державам… Якби ми змобілізували нашу державу ще тоді, війна давним-давно була б завершена. Не є великим секретом, що зараз у частинах і підрозділах ЗСУ великий некомплект особового складу. А це апріорі – будь-яке ударне угрупування створити неможливо, маючи некомплект у військових частинах”. Кінець цитати.

Зараз на передовій залишились здебільшого ті, хто готові воювати, добровольці в широкому розумінні цього слова (всі решта так чи інакше відкосили або відкосять). Але для перемоги їх безнадійно мало.

Для того, щоб виграти цю війну, нам потрібно ПРИМУСИТИ ВОЮВАТИ НАШИХ ПОКИДЬКІВ І ПРОСТО ЗВИЧАЙНИХ ОБИВАТЕЛІВ. Мобілізаційний резерв кожного народу – близько 10% від його загальної кількості.
Героїв тисячі, можливо, десятки тисяч. Але для того, щоб перемогти, необхідно зробити героями мільйони.