Не рухай Г, не буде С

Коли людина каже/пише щось, що викликає ваше справедливе обурення – вона абсолютно точно хоче, щоб якомога більше людей дізналися про її позицію.

Ви думаєте: “Ах ти ж ***, *** і ***!”

І робите все, щоб цьому *** допомогти.

Залишаєте гнівні коменти під його постом (піднімаючи його рейтинги).

Пишете яскраві тексти, в яких сперечаєтесь з його позицією (а хто б без вас про неї знав?). Доводите протилежне – так, ніби боретесь із вселенським злом (роздуваючи при цьому його значення).

Ваші друзі від вас дізнаються про існування позиції *** і починають так само завзято її спростовувати – ніби та позиція чогось варта.

Ще й виправдовуватись починаєте. Як в тому анекдоті: “Не слухайте його, його дочка повія!” – “У мене взагалі нема дочки, в мене двоє синів!” – “А от тепер виправдовуйся!”.

Коли купа людей, в тому числі серйозних і поважних, критикують одного довбня – це не виглядає так, що купа серйозних і поважних людей критикують одного довбня. Це виглядає як наявність у суспільстві двох ворожих таборів, двох ідей, що борються між собою. Тим більше, що довбня в пику вам обов’язково почнуть підтримувати інші довбні, які інакше не дізналися б про його існування.

Не ведіться. Проходьте повз. Згадуйте стару, як світ, істину: “Не рухай Г, не буде С”.