Про бидляцтво

Одна міська пенсіонерка, хай буде Тамара, купила собі хату в селі “під дачу”.
Як тільки вона з’явилася на своєму новому подвір’ї, до неї одразу ж стали приходити сусіди. Приносили гостинці, як годиться – “від нашого стола вашому столу”, дарували розсаду, навчали якихось премудрощів з питань саду й городу, пропонували дружбу і допомогу.

Тамара в захваті розповідала своїм міським друзям, які прекрасні люди живуть у цьому селі, які вони щирі і справжні.

Все змінилося, коли Тамарині сусіди зробили собі літню душову. Вони поставили її впритул до її городу, ще й на підвищенні – в результаті мильна вода текла на її город, псуючи грядки.

Вона ввічливо попросила їх якось виправити цю ситуацію. Вони підняли крик: “А що, а чим воно заважає?” і т.д., і нічого міняти не стали. Скінчилося тим, що всі сусіди з нею розсварилися.

Знаєте, як це називається?
Бидляцтво.

Що воно таке? Це коли людина зважає тільки на власний інтерес, а на інтереси інших людей не просто плює – вона їх абсолютно щиро не помічає. Якщо їй скажуть про чужий інтерес прямим текстом – вона вважатиме його неважливим, дріб’язковим порівняно з власним.

Це коли сусіди, які мали б жити у дружбі і взаємодопомозі, смертельно сваряться через курей, які погреблися на чужому городі.
(Я жила в селі і тримала курей, тож добре знаю, що єдиний порятунок від проникнення курки на твій город – це обнести його парканом. Матюки на адресу що сусідів, що безпосередньо курей чомусь не працюють).

Це коли хам лізе до каси по квитки без черги, бо запізнюється на потяг, а чергу, в якій, можливо, кожен другий теж поспішає – просто не бачить. Інтелігентна людина в такій ситуації мовчки стоїть у черзі, а якщо ситуація критична – ввічливо просить людей її пропустити, і їй при цьому завжди дуже соромно. Бо ж усім треба, а я лізу.

Коли я була ще малою, мій батько сформулював, хто така інтелігентна людина. Інтелігентність не визначається рівнем освіти: можна скінчити три вузи і бути хамом, а можна одну лише школу – і бути інтелігентом. Так ось, це той, хто завжди ставить себе на місце інших. Навіть мимоволі, коли не треба було б того робити, бо на “інших” проби ніде ставити.

Як же я ненавиджу оте бидляцтво. Як же важко з ним співіснувати.
Як важко відстоювати свій інтерес, на який оточуючим завідомо чхати.
Оце таки проблема, а не те, що ви проблемами звете 🙂