Скандальне розлучення чи напад маніяка-вбивці?

Припустимо, ви стали свідком того, як зі страшним скандалом розлучається подружжя. Вони не можуть поділити майно і дітей; вони публічно звинувачують один одного в найтяжчих гріхах і найпідліших вчинках; вони наговорюють дітям, родичам і знайомим один на одного; вони виставляють один одного мало не вселенським злом. Дійшло вже й до мордобою, в який були втягнуті й родичі.

А ви дивитесь на них і думаєте: мабуть, ці двоє не такі вже й погані люди, просто в них образа і гнів говорять. Зрештою, колись вони кохали один одного. В них спільні діти і спільне минуле. Їм би приборкати свої емоції, і якщо не помиритись, то хоча б сісти за стіл переговорів, домовитись і розійтися цивілізовано.

А якщо один з них – ваш діловий партнер, то думка про те, що “всьо не так однозначно”, стає просто-таки нав’язливою.

Тепер припустимо, що ви стали свідком нападу на людину маніяка-вбивці. Жертва слабша, але щосили чинить опір. Зовсім інша картина, чи не так? Ви кличете на поміч, телефонуєте в поліцію, можливо, навіть особисто кидаєтесь на допомогу – коротше, робите все від вас залежне для знешкодження небезпечного злочинця. Хоча б тому, що завтра він може напасти на вас чи вашу дитину.

Здогадались, про що мова? Про те, як за кордоном сприймають російсько-українську війну. Деякі по другому варіанту, але деякі – й по першому.

Оті, хто сприймають її як скандальне розлучення, закликають до миру, перемовин і панельних дискусій за участі “хороших русскіх”. (Спойлер: “хороших” не існує, є корисні для нас). Чим погані “хороші”? Тим, що вони ніколи не визнають відповідальності росіян за все, що вони накоїли, звинувачуючи в цьому виключно російську владу. Чим вони корисні? Тим, що хоча й млявенько, але хоч якось розхитують російську владу і громадську думку. Водночас вони створюють на Заході хибне враження, що “не всі росіяни погані” і “з ними можна розмовляти”. І не факт, що якщо ми заявимо, що не приїдемо на певний захід, поки отих “хороших” звідти не приберуть – вибір організаторів заходу буде на нашу користь. Бо ми ж “необ’єктивні”, в нас “гнів говорить”. А ті, бач, правильні, компромісу шукають.

Все це дуже сумно, якщо чесно. Але треба лупати сю скалу. Треба розмовляти – не з росіянами, ясна річ. Спокійно і виважено, маючи на руках докази їхніх злочинів, в жодному разі не використовуючи неперевірену інфу, яку можна спростувати. Потрібна когорта спікерів, до якої обов’язково мають входити в тому числі люди, приємні західному оку і вуху – жінки з довоєнним немілітарним беграундом, представники ЛГБТ+, просто люди ліберальних поглядів. З розумом і витримкою, з умінням говорити. Зі здатністю пояснити дохідливо, чому компроміс з маніяком – не варіант. І так потроху, потроху – вода камінь точить.