Про Ірину Криніну

Тим, хто раптом ще не бачив, рекомендую абсолютно геніальний, без перебільшень, твір у жанрі документалістики.

Це двосерійне інтерв’ю на каналі Золкіна. Перша серія – з росіянкою, яка приїхала до України, щоб врятувати свого цивільного чоловіка, який потрапив до нас у полон. Друга мета її приїзду – про це у відео кажуть майже неприховано – вона братиме участь в українській пропаганді, розрахованій на росіян. Друга серія – інтерв’ю з тим самим полоненим і несподівана для нього поява в кабінеті його дівчини. (Класика стосунків двох не одружених офіційно людей – вона зве його своїм цивільним чоловіком, він її – своєю дівчиною).

Звичайно, ці відео, як і всі інші ролики на каналі Золкіна – пропаганда. Але цього разу пропаганда вийшла безмежно високої якості – настільки, що її можна сміливо назвати високим мистецтвом.

Якщо хтось не знає, я обожнюю документалістику в усіх її проявах, і обожнюю реальні, не прикрашені митцями історії з життя людей. Бо впевнена, що життя – найкращий сценарист, з яким простим смертним не позмагатися.

Водночас не люблю дивитися інтерв’ю з невільними людьми – полоненими і ув’язненими. Бо ці люди у завідомо залежному становищі, тому правди від них не почуєш, а каяття їхнє найчастіше нещире. В’язень розуміє, що журналіст поїде, а він повернеться до своєї камери чи бараку, де йому, якщо скаже те, що думає насправді, з високою долею ймовірності влаштують нестерпне життя. Тому він каже те, що, на його думку, від нього хочуть почути. І все. Якщо ж йдеться про військовополоненого, то він думає ще й про те, що після обміну йому додому вертатися, і що там із ним зроблять.

(Виняток – коли інтерв’ю відбувається з ініціативи невільної людини, яка вирішила ризикнути, щоб донести до суспільства якусь інформацію. Теж не факт, що казатиме правду – але це принаймні може бути цікаво).

Переконана, що питання, які нормально ставити полоненому – це: а) ті, що цікавлять військових в перші години після взяття в полон – розташування, кількість, озброєння і т.д. сил противника, і б) формальні питання, на кшталт – де жив і ким працював до війни, чи має сім’ю, яку зарплату мав на цивілці і в армії, тощо. А коли питають, чий Крим, чи хто переможе у війні – пробачте, але це нижче плінтуса. Спитайте його ще раз про це онлайн після обміну, коли додому повернеться, і порівняйте відповіді 🙂

Отже, я не є поціновувачем того, що роблять Золкін і Карпенко. Але ці два інтерв’ю (година двадцять і година п’ятдесят) дивилася на одному диханні, і є бажання передивитися ще.

Обережно, далі будуть спойлери!

Вона – росіянка Іра – прекрасна, як Єва Браун. Порівняння не випадкове – свого часу я перечитала безліч книг по історії Третього Рейху, і помітила дивну закономірність: практично жоден історик, навіть переконаний антифашист, навіть ті, що в своїй ненависті до нацизму опускалися до відвертої брехні – майже ніхто з них, згадуючи дружину Гітлера Єву Браун, слова кривого не сказав про неї. Язик не повернувся, бо кожен чоловік мріє про таку вірну дружину.

Отут те саме. Серед тисяч коментарів до відео на каналі Золкіна – суцільні славослів’я на адресу Іри, однакові за змістом від росіян і від українців – де ще таке побачиш?

Це реально якийсь феномен. Вродлива, пишна, харизматична, активна, безпосередня, як дитина – й авантюристка при цьому. Що її чоловік потрапив у полон, дізналася, коли побачила його на українському відео. Після цього за кілька місяців обійшла всі можливі російські інстанції, добиваючись спочатку визнання його полоненим, потім обміну. Організувала і об’єднала більше сотні (!) родичів полонених і зниклих безвісти лише з однієї бригади (!) Написала і зачитала разом з ними колективне відеозвернення до Путіна і всіх його прихвоснів, включно з Кадировим.

Усвідомила, що болт вони поклали на своїх солдатиків. Побувала на допиті в ФСБ, куди її здала дружина іншого Вані, друга її чоловіка, якому пощастило уникнути полону. Після цього сама вийшла на Золкіна з Карпенком і українську розвідку і втекла разом з двома дітьми (від першого шлюбу) у Київ. Поїхала нібито на відпочинок в Анталію, звідти в Стамбул до українського посла, і через Молдову в Україну. Залишивши в рідному Красноярську квартиру на сто квадратів, доволі престижну роботу з високою зарплатнею, машину і домашніх тварин. Шлях додому їй тепер відрізаний – посадять на 10 років. Каже, що все усвідомлює і залишиться тут, бо має місію – зупинити війну.

Він – полонений Женя – миршавий мовчазний чоловічок. До мобілізації працював автослюсарем, мав зарплату вдвічі меншу, ніж в Іри. Коли жили разом, грошей їй не давав. Обмовився, що чималі гроші, які пізніше отримував у війську, йшли на погашення боргів. Можливо, розбив чиюсь круту тачку і потрапив “на лічильник” до бандитів. Тепер дуже хоче на обмін, хоча й розуміє, що одразу знову потрапить на фронт.

Сказати, що він не зрадів появі Іри – нічого не сказати. Ведучого Діму Карпенка дратує, що полонений весь час мовчить. Він сам не розуміє, який шедевр йому вдалося зняти. Жоден найкращий актор не зобразить такий приречений погляд – “я й раніше здогадувався, що попав, а тепер мені точно гембель. Що вона накоїла і нафіг я взагалі з нею зв’язався?”. Жодна актриса не зможе дивитися з такою ненавистю, як дивилася мама Жені на Іру, коли з ініціативи ведучого пара зателефонувала їй, сидячи поруч.

Є також трохи дивні моменти. Я очікувала, що, побачивши Женю, емоційна Іра кинеться йому на шию і заплаче. Майже рік не бачились, стільки переживань, все таке. А вона просто сіла поруч, взяла його за руку і стала розповідати, як Росія плює на своїх військових. Теж не кохає його? Але ж перш ніж приїхати, вона пройшла такий шлях і проробила таку роботу для його звільнення, яку не проробила для чоловіка чи сина жодна інша росіянка. Але що тут скажеш, всі люди різні. Можливо, виною тут заспокійливі таблетки (каже, що напилася їх перед зустріччю).

Є й багато “класики”. Найбільше, чого боялася Іра, коли зважилась на свою одісею – не дороги в один кінець, а що її в Києві поб’ють за російську мову 🙂 Зізналася, що раніше вірила, що Україна сама себе обстрілює. Це нам російська пропаганда видається тупою на рівні “що вони курять?”, а Іра вважає її дуже грамотною і підступною.
Коротше, дивіться, не пошкодуєте. Це найкрутіше реаліті-шоу, яке я будь-коли бачила.

Серія 1

Серія 2