ТІНКА

Щоб трохи перепочити від війни, некрологів, скандалів і зборів – ось вам маленьке оповідання зі світу шоу-бізнесу.

ТІНКА

У кав’ярні, оздобленій в народному стилі, сиділи двоє. Молодий режисер і старий композитор.
– Дякую за честь, – шанобливо сказав молодший.

Він знайшов нарешті гроші на повнометражний фільм. Про програну в минулому війну, про подвиг і жертву, що дають надію на майбутнє. І йому потрібна була музика. Мало хочеш – мало отримаєш, скромність – найкоротший шлях до безвісності, тому він зухвало сподівався, що музику до його фільму напише найвідоміший композитор країни.

Композитор де-факто давно відійшов від професії. Але не на пенсію. Він тепер займався політикою, обіймав якісь нереально високі державні посади і мав ворогів більше, ніж у інших за все життя знайомих. Але талант не проп’єш, а душа хулігана нікуди не ділася, тож час від часу він погоджувався на абсолютно дикі для його віку й статусу пропозиції – то зіграти в кіно роль ковбоя, то заспівати у молодіжному кліпі. Грошей за свої “витівки” ніколи не брав. Пару років тому написав музику для іншого воєнного фільму. Режисер пам’ятає ту сцену – розвідники йдуть на завдання. Крупним планом зосереджені очі, гілочка, що ламається під ногою… Там підійшла би стандартна фонова музика, що нагнітає й передає напруження, мало не з безкоштовної бази… А старий для недовгої, не найважливішої у фільмі сцени написав повноцінну симфонію, яку зараз виконують оркестри по всьому світу. Він не умів халтурити. А раптом і зараз погодиться?

Надівши старомодні окуляри, композитор уважно читав синопсис. Схвально кивав головою. А потім… Саме зараз він вів перемовини з тими, які в сценарії… Та що там в сценарії, всю історію теж. Коротше, по-людськи він щиро їх ненавидів, але як політик засвітити своє ім’я у такому проєкті не міг.

– Але ти не переживай, синку. Фільму – бути! А хорошого композитора я тобі підкажу.
Ех, подумав режисер. Хороших композиторів багато. А йому був потрібен саме цей, бо це ім’я і знак якості.
Він із ввічливості підвів очі і запитав: “Хто?”.
– Тінка, – після паузи, перебільшено серйозно сказав композитор, пильно стежачи за реакцією співрозмовника. – Ти ж знаєш Тіну?

Режисер не стримався й пирхнув.

Звичайно, він знав Тіну. Вона була проєктом телеканалу, на якому працював і він сам. Проєкт так і називався – “Тінка”. Рік тому опитування показали, що канал не дивиться молодь. І тоді вирішили створити образ бунтівного підлітка, роль якого й дісталася Тіні, чия мама була родичкою когось там у керівництві.

Невисока на зріст, міцно збудована 18-річна Тінка випромінювала енергію і самовпевненість. Коротке густе волосся, від природи чорне, вона ставила дибки і фарбувала у неприродні кольори, щоразу інші. У кліпах з’являлася в неможливо епатажних підліткових “прикидах”, торохтіла словами, ніби відпльовувалась від дорослого споживацького світу, розбивала (згідно сценарію) камеру, яка її знімала. Інколи, для окремих сцен, її вдягали й фарбували як гламурну модель, тоді вона нічим не відрізнялась від решти гарненьких “одноденок”.

– Тіна? Вона щось може написати?
– А ти її спитай. Ще й припроси гарненько. Щось та й напише, – посміхнувся старий хуліган.

Попрощавшись з композитором, режисер ошелешено похитав головою і сів дивитися кліпи з Тінкою.

Нічого цікавого. Невибаглива, ще й абсолютно вторинна музика – у більшості країн світу така була популярною років двадцять тому. Малолітка в кадрі, викривляючись і пускаючи бісики, скоромовкою шпетить тих, у кого в голові тільки шмотки і “пластика”. Гарненька, але що з того, від неї ж не зовнішність потрібна.

А, от воно що. В кадрі Тіна і старий композитор. Виконують дуетом патріотичну пісню. Виглядає круто, незважаючи на півстоліття різниці у віці (а може, саме завдяки цьому?). А Тінка, виявляється, вміє співати! І виглядала вона цього разу інакше: частину кліпу була в національному вбранні, частину – в звичайних джинсах і худі.

Він смутно пригадав: продюсер Тінки, щоб підвищити її рейтинги, якось добрався до старого маестро і умовив його на цей дует. Значить, тоді вони й познайомились.

Режисер зайшов на її сторінку в соцмережах, де вона, як годиться, виставляла свої фото, відео з репетицій і концертні записи. Юна Тінка ще не зловила зірку й залюбки спілкувалася в коментарях зі своїми шанувальниками. Спілкувалася цілком і повністю “в образі”. В передостанньому пості вона закликала молодь влаштувати патріотичний флешмоб до національного свята – і при цьому сплутала його назву…
Тінка прийшла на зустріч, вдягнена як пай-дівчинка. Але її шалену енергію не міг замаскувати жоден одяг.

– Музику для фільма? Напишу, легко, – одразу погодилась вона. – Я спочатку пісню напишу, окей? І текст теж. А головну роль у фільмі дасте?
– Так ти в нас не лише композитор і поет, а ще й актриса? – посміхнувся режисер.
– А то! Я все вмію, – не вловивши іронії, відповіла Тіна.

Наступного дня вона написала пісню, яка стала лейтмотивом фільму. За стилем абсолютно не схожу на те, що виробляла у своїх кліпах. Легкий рок, прозорий і пронизливий водночас, з яскравою, простою мелодією, в якій вгадувались біль і надія.

І отримала роль. Звичайно, не головну. У ролі тендітної й романтичної студентки, що чекає свого нареченого з війни, можна було уявити собі кого завгодно, тільки не це чудо в пір’ях. Екранна Тіна в голос, по-дитячому, оплакувала загиблих родичів, а потім хвацько кришила загарбників з автомата Калашнікова. Була переконлива настільки, ніби народилася для цієї ролі.

Фільм мав величезний успіх, після нього в країні не залишилось людини, яка б не чула про Тінку. Але вже в кінці року телеканал не продовжив їй контракт, і про неї швидко забули.

Чимсь завинила? Комусь “не дала”? Почалися проблеми з алкоголем чи наркотиками? Чи просто хтось у керівництві вирішив, що “підлітковий” проєкт пора згортати? Режисер не знав. Він розривався між кількома власними проєктами, йому було не до Тінки.

Через п’ять років він прочитав, що Тіна повертається на сцену. Вона заявила журналістам, що шкодує про свій підлітковий епатажний імідж, казала, що була тоді зовсім юною й мало що розуміла, просто робила те, що їй казали продюсери. А тепер стане більш жіночною, як і личить дівчині.

Ще за якийсь час вони зустрілися на вечірці. Якби Тіна сама не звернулася до нього, він би її не впізнав. Гламурний макіяж, напівпрозора сукня з глибоким декольте, довге чорне волосся щойно з салону краси. Як багато чорнокосих, смаглявих жінок, Тіна була схильною до повноти, і, подорослішавши, зробилася пишною, мало не як персонажі Рубенса.

Тепер її звали не Тінка, а Тіна Міраж. Вона примусила режисера подивитися на телефоні її свіжий кліп. Це була звичайна попса, а виконавиця на екрані нічим, крім пишної комплекції, не відрізнялася від інших “співачок ротом”.

– Сама пишеш? – із ввічливості спитав він.
– Ні, – похитала головою Тіна. – Моє піпл не хаває.
Вони ще кілька хвилин поговорили ні про що і пішли кожен своєю дорогою.

Далі йому зустрічалося багато чого про Тіну. “Зняла кліп на яхті”, “Збільшила груди”, “Зробила губи”. Піпл хавав це все на ура. Найвідомішою співачкою країни “нова” Тіна не стала, однак її пісні постійно були в ротації, на концерти збиралися люди, а місцеві олігархи засипали її подарунками. Один підприємець завішав півстолиці білбордами “Тіно, виходь за мене заміж”. Тіна прокоментувала це в інтерв’ю, що, в принципі, їй уже час заміж, і вона обміркує цю пропозицію. “Закохатися не складно, – сказала вона, – складно знайти чоловіка, який після одруження не перешкоджатиме мені виступати”.

За деякий час Тіна таки вийшла заміж за якогось підприємця. За того самого, з білбордами, чи якогось іншого – режисер забув. Фото пишної нареченої у білосніжній сукні й імпозантного бороданя поруч якийсь час тягали з сайту на сайт. А потім Тіна знову зникла. Журналісти підозрювали, що завагітніла, але вона спростувала ці чутки, сказавши, що просто вирішила взяти паузу, щоб присвятити себе чоловікові.

Через рік Тіна раптово з’явилася в передачі, присвяченій домашньому насильству. Розповіла, що розлучилася з чоловіком, бо він її бив, принижував, замикав удома, ще й постійно зраджував. Коли сказала, що подає на розлучення, то мало не вбив, добре, що захистили родичі.
Від її шаленої енергії не залишилося й сліду, й мало що залишилось від краси. Від питання, чи повернеться вона тепер на сцену, Тіна ухилилася. Було видно, що в неї просто немає сил.

*****************
У кав’ярні, оздобленій в народному стилі, сиділи двоє. Восьмидесятирічний колишній композитор, що мав ворогів більше, ніж інші мають знайомих, і навіки вписав своє ім’я в історію і культуру свого народу. І тридцятирічна колишня співачка, яка нічого не мала і про яку всі забули.

– Ніколи не роби те, що подобається іншим, але не подобається тобі, – тихо і трохи сумно казав старий хуліган. – Впахуй на свій дар і слухайся тільки його. Відчуваєш тиск – одразу роби навпаки. Чи просто бери й посилай. Ти ж умієш.
– Я все вмію, – шморгнула носом Тіна.