Автівка вже наша!

Друзі, ура! Автівка, на яку ми з вами зібрали кошти всім світом, вже наша!
Вчора за неї були переведені кошти, а мій товариш-волонтер у Києві отримав ключі, техпаспорт і всі документи. І зробив для вас ці фото 🙂

Поки що він забрав її до себе, перевзує на зиму, подивиться, може, треба що доробити, а трохи пізніше, коли мої хлопці повернуться звідти, де вони зараз (і куди я не потрапила через хворобу, бррр), перегонимо її до нас.

По прибуттю вона отримає ім’я власне, буде обмита лимонадом і почне брати участь у наших пригодах на правах доброго бойового вороного коня!
Сподіваюся, що незабаром ви прочитаєте багато цікавих історій про неї :))

Ще раз дякую-дякую-дякую всім, хто долучився! Це така купа позитивних емоцій. Не тільки тому, що от була потреба в транспорті, а тепер є транспорт – а ще й тому, що читаєш різну гидоту в Інтернеті з дня у день, і починаєш думати, що всьо пропало, а потім бачиш, яка ми насправді сила і можемо, якщо хочемо. І зразу ця полуда геть з очей, бо в Інтернеті літерки віртуальні, а коник – ось він, залізний, з колесами, бійців возитиме…

P.S. Щоб двічі не вставати – ось вам свіжа історія про #Штефі. Переводила я гроші за автівку. Сума величезна, справа відповідальна, а мала вилазить на голову в прямому й переносному розумінні. З такою “підтримкою” можна запросто помилитися в цифрах – і я її виставила в коридор. Там на столі стояли йогурти. Штефі, будучи абсолютно ситою (вона в мене завжди сита), тим не менш, захотіла зжерти мій йогурт. Спробувала його відкрити, не змогла, а тоді навіщось покидала йогурти зі столу у відро, повне по вінця води. Результат – мокрі погризені йогурти і в коридорі підлога геть залита водою. Поки я витирала, Штефка метеором гасала туди-сюди і перекинула на мене помийний таз (той, що під рукомийником, у який вода з брудного посуду зливається). Я на неї накричала, вона підійшла з винуватим виглядом і заповзялася вилизувати мою мокру флісову термуху… Не переживай, мамо, зараз я все відмию!