Це історія про малюнок, репродукції якого тут не буде

Це історія про малюнок, репродукції якого тут не буде.
Знайомий військовий попросив намалювати портрет його мами. Хоче зробити їй сюрприз.

Подарунок мамі – то святе. Присилай фото, пишу.

Присилає. Мама справжня красуня, до того ж у гарній сукні й при зачісці, бо фото зроблене на весіллі в родича.

Але є одна проблема. Фото – групове, на повний зріст, ще й зроблене трохи здалеку, ще й, звісно, отримане через месенжер. Тобто, обличчя мами розміром, в кращому разі, з мій ніготь і при спробі збільшити розпадається на квадратики. А мені з цього малювати крупний план на А4.

Це фото не підходить, пишу, дуже маленьке. Спробуй знайти крупний план, де добре видно деталі обличчя, або хоча б фото в оригінальній роздільній здатності.

Але інших фото немає. І попросити маму прислати він не може, бо тоді не вийде сюрпризу.

Ах ти ж, челендж на мою голову… Я вже пообіцяла намалювати портрет.
Щоб не розповідати довго – зробила неможливе, портрет вийшов, і вдалий.

Кидаю бійцю фотку малюнка, йому дуже подобається. Питаю, куди переслати. Пише, що відправка не термінова, він зараз у роз’їздах, та й все одно заламінує цей портрет і триматиме в себе, а мамі подарує лише після закінчення війни.

“Чому? – питаю. – Вона за кордоном? Так можна ж переслати. Навіщо відкладати приємний подарунок?”.
Відповідає: “Ні, вона нас у Кримові чекає”.

Отака різдвяна історія вийшла в мене. Це ж, мабуть, там таких багато…