Ольга Таран “Зима”

Ольга Таран, позивний “Зима”, медик у танковому батальйоні 36 бригади морської піхоти, старший сержант. Народилася у 1988 році у Котельві на Полтавщині. За фахом фельдшер-акушер. У 18 років Ольга вийшла заміж і поїхала за чоловіком, військовим льотчиком, у Миколаїв, працювала там в інтернаті для дітей-сиріт. Її шлюб розпався, вона залишилась у Миколаєві, за якийсь час вдруге одружилася і народила дочку Владиславу. У 2014 році, коли почалася війна, Ольга була у декретній відпустці, а її чоловік, Євген, одразу пішов добровольцем у морську піхоту. У 2015 році, щойно вийшовши з декрету, Ольга підписала контракт із ЗСУ і теж стала морпіхом. Віддала службі у війську 7 років, мала багато тривалих ротацій на передову з різними підрозділами 36-ї бригади. За дочкою доглядала мама її чоловіка.
Свій останній контракт Ольга підписала у грудні 2021 року. Близькі дуже просили її демобілізуватися заради доньки, але вона відповіла: «А якщо всі отак покинуть службу?».

У день повномасштабного вторгнення Ольга була на ротації в Сартані під Маріуполем, на посаді в/о начальника медпункту танкового батальйону. Вона зателефонувала сестрі Анні і дала інструкції, куди тікати родині, якщо вороги спробують захопити Полтаву, і попросила подбати про її дочку. Далі Ольга опинилася в оточеному Маріуполі, організувала в підвалі заводу “Азовмаш” польовий шпиталь. Вона була серед тих морпіхів, які у ніч із 10 на 11 квітня намагалися здійснити прорив із заводу “Азовмаш”. Перед проривом зібрала бійців, роздала медикаменти, які в неї ще залишалися, провела інструктаж з домедичної допомоги і сказала, що буде важко, але не дай Боже кинути когось із поранених. Відмовившись від місця у бронетехніці, на якій вивозили поранених і дівчат-медиків, на користь ще одного “трьохсотого”, сіла з бійцями в тентовану вантажівку, яка одразу ж потрапила під обстріл. Бійці, в тому числі й Ольга, вистрибнули з підбитої техніки і побігли, намагаючись сховатися під мостом, але тут вона побачила пораненого і замість бігти в укриття кинулася до нього. В цей час поряд з нею розірвалася ворожа міна, її посікло уламками. За свідченнями побратимів, її останніми словами були питання, де наші хлопці, чи багато поранених і чи надають їм допомогу. Всі очевидці цього згодом загинули або потрапили в полон, тому близькі три місяці сподівалися, що Ольга жива, а росіяни брехали їм, що вона сидить в Оленівці. В цей час тіло Ольги було вже в Києві, його забрали по обміну, і зрештою результат експертизи ДНК співпав з ДНК Ольжиної мами. Полеглу героїню поховали у рідній Котельві. У неї залишилися чоловік-військовий, 10-річна донька, батьки і сестра.

Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws