Олена Созонюк “Аліса”

Олена Созонюк, позивний “Аліса”, бойовий медик 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого. Народилася 13 листопада 1993 року у селі Обенижі на Волині разом із сестрою-близнючкою Ольгою. Сестри мали ідентичну зовнішність, але різний характер і здібності. Альоні в школі краще давалися точні науки, Олі – гуманітарні, тому вони робили домашні завдання і контрольні одна за одну. Обидві вчилися добре, займали призові місця на районних олімпіадах, але Олена була більш активна, бойова і настирна, Ольга – спокійніша. Їхня мама працювала швачкою, після розформування цеху стала домогосподаркою, батько прийшов інвалідом з Афганістану.

Після школи Олена закінчила Львівське училище залізничного транспорту, обравши професію провідниці, бо їй подобалось їздити в потягах. Пропрацювавши кілька місяців у потязі «Ковель – Сімферополь», потрапила під скорочення. Далі працювала кухарем у Львові і паралельно заочно навчалася на кафедрі екології ЛДУ безпеки життєдіяльності ДСНС України. В майбутньому вона хотіла працювати в структурах ДСНС.

В листопаді 2013 року обидві сестри поїхали на Майдан. 30 листопада Олена потрапила під беркутівські кийки – отримала перелам руки і струс мозку, але повернулася на Майдан.
Після перемоги Революції Гідності дівчина багато вчилася і працювала, а у 2015 році підписала контракт із ЗСУ. Це вдалося їй з четвертого разу – не брали через відсутність медичної освіти і слабке здоров’я (часто хворіла на пневмонії). Але Олена була дуже впертою і зрештою потрапила до війська. Спочатку вона служила польовим кухарем на Донеччині й Луганщині, потім пройшла навчання і стала бойовим медиком.

Всупереч умовлянням близьких, вона продовжувала контракт тричі. Другий підписала, не знаючи, що вагітна. Поки живіт не почав заважати рухатись, надавала допомогу пораненим. У травні 2019 року народила доньку Оксанку і після декрету повернулася на службу. З батьком дитини стосунків не вийшло, але доньку він не забував, приїздив з подарунками, аж поки після початку повномасштабного вторгнення не загинув під Одесою. Бабуся погодилась доглядати онучку з умовою, що Олена служитиме десь поруч і не поїде на схід, тож військова прослужила рік у Володимирі на Волині, а потім – нова ротація.

24 лютого 2022 року Олена зі своєю частиною була на полігоні на Рівненщині. О 4 ранку подзвонила близьким і повідомила, що почалася війна, що їх кудись вивозять і вона має бути там, де її хлопці.
Далі Олена служила на Київщині. “Неодноразово телефонувала мамі й плакала, – згадує сестра. – Казала, що не може спати ночами, бо на власні очі бачила розстріляні колони автобусів із цивільними на Київщині. А в тих автобусах і автівках були мертві діти… Казала, що збирала тіла діток віку її доньки і тепер не може з цим ні спати, ні жити. Після тих подій на Київщині стала замкнутою”.

Влітку 2022 року Олену на місяць відпускали додому через серйозну хворобу матері. Тоді їй трохи вдалося побути з донечкою.
За спогадами побратимів, дівчина була дуже відважною, ніколи не вагалася, коли треба було під обстрілом бігти до поранених.

Олена-“Аліса” загинула 3 вересня 2022 року на Харківщині від обстрілу – снаряд влучив у бліндаж. За спогадами одного з товаришів, вона саме вийшла з бліндажа, щоб надати допомогу пораненому, і її накрило танковим пострілом і посікло уламками. У неї залишились батьки, сестра, яка нині мешкає в Туреччині, і трирічна донечка Оксана. За два місяці після її загибелі у Ковелі почався суд – місцевий священник російської церкви подав позов проти батька Олени, заявивши, що нібито через нього він втратив церкву (вона перейшла до ПЦУ), і вимагав виплатити йому компенсацію з отриманих за доньку “гробових”.
P.S. Близькі Олени розповіли в коментарях закінчення цієї історії. Московський священик усе програв, був вигнаний з парафії, відкликав всі свої позови і втік з Волині. А справу суд закрив.

При підготовці тексту використані матеріали сайту “Главком” (стаття Анастасії Фещенко) і victims.memorial.

Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws