Людмила Усенко

Людмила Усенко, штаб-сержант Нацгвардії (в/ч 3011), старший спеціаліст вузла зв’язку. Народилася 1 грудня 1974 року на Київщині. Працювала швачкою, продавцем, техніком електрозв’язку, пізніше здобула вищу освіту за спеціальністю “Автоматизація і комп’ютерно-інтегровані технології”. Професійна військова – ще у 1993 році пішла на службу зв’язківцем до Головного управління внутрішніх військ. Там зустріла чоловіка Сергія – він був водієм, а пізніше дослужився до підполковника. Пара переїхала на службу до Кривого Рогу, де у них народилася донька Олена.

“Мама з татом і бабусею бувала на моїх уроках танців, підтримувала мене, – згадує дочка. – А коли водила мене лікувати зуби, то потім купляла смаколики. Вона обожнювала готувати, у неї все виходило таким смачним! Тато часто дарував їй різноманітні прилади для кухні, одним з останніх була мультиварка. Часто згадую її коронну шарлотку, запах кориці по всій квартирі, а потім ми разом з чашками кави чи чаю сиділи за столом, спілкуючись про все на світі. А ще мама дуже любила квіти. Більше за все до душі їй були червоні троянди, які дарував їй батько”.

З 2014 року Сергій Усенко часто їздив на ротації в зону бойових дій. З 2016-го бойові виїзди почалися і в Людмили. У 2018 році Сергія звільнили зі служби через важке онкологічне захворювання. Дружина і дочка боролися за нього два роки, але дива не сталося – у 2020 році Сергій помер, і Людмила дуже важко пережила цю втрату.

Повномасштабне вторгнення застало її на ротації в Маріуполі. Людмила казала, що перед виходом на пенсію обов’язково має побувати на сході Україні і якщо станеться загострення, захистити свою родину в боях з окупантами. “Наприкінці квітня мама повідомила, що вона на “Азовсталі”, – розповідає донька Олена. – Що їсть раз на добу, води нема… Мама до 8 травня була зі мною на зв’язку. Вона ніколи не казала, як їй тяжко морально чи фізично. Ми разом чекали, що їх виведуть з бункерів, я їй обіцяла, що коли вона вийде, ми всі будемо разом, вона дуже хотіла, щоб я народила онука і дуже його чекала. Також мама закликала берегти себе, бабусю, ніколи не здаватися і завжди бути сильною”.

8 травня 2022-го Людмила востаннє зателефонувала доньці. Потім вона зникла зі зв’язку, і Олена розшукувала її майже рік. Зверталась до всіх інстанцій, їй навіть повідомляли, що мама в полоні. І лише в березні 2023 року Олені повідомили, що її мати загинула, тіло ідентифікували завдяки експертизі ДНК. Людмила згоріла в бункері після влучання ракети, від її тіла залишилися лише кістки. Її поховали у Кривому Розі. У неї залишилися старенька мама, донька і онук, якого вона так і не побачила.

Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws