Про конфлікт інтересів, який розв’язався так, як треба.

Під час короткого відрядження до Києва стала свідком такої сценки.
Станція метро, турнікети, повз контролерку в будочці намагається пройти військовий з посвідченням УБД. Десь років 45-50 йому, і видно, що з фронту.
А за пазухою в нього – собака, тільки голова стирчить. Безпорідний, розміром десь із таксу.
Контролерка не пропускає його з собакою. Каже: не положено, тут всюди камери, відійдіть, будь ласка, від турнікетів, мене з роботи звільнять.
– Собака з фронту, – каже військовий. – Зрозумійте, мені треба відвезти її додому.
– А мені треба залишитися тут працювати, – відповідає контролерка. – Мене покарають, якщо пущу вас з собакою.
Я в цей момент вже пройшла турнікети і зупинилася, хотіла повернутись і просити за військового, щоб його пропустили.
Але моя допомога не знадобилася. Жіночка відвернулася до іншого пасажира, і в цей момент військовий з собакою перестрибнув через турнікет і побіг до ескалатора. Контролерка це побачила, сплеснула руками, але охорону не викликала.

Конфлікт розв’язався, інтереси усіх сторін дотримано. Військовий відвіз собаку з фронту додому. Контролерку не покарають, адже камери зафіксували, що вона намагалася його не пропустити, а що охорону не викликала – в крайньому разі скаже, що не хотіла провокувати конфлікт. Охоронцям теж добре – їх не смикнули туди, де їхнє втручання явно не потрібне.
Взагалі всім добре 🙂