Крістіна Зосімова

Крістіна Зосімова, кулеметник у 58-ій ОМПБр. Народилася 16 листопада 1988 року у Світловодську на Кіровоградщині, її батько і дід були військовими. Коли Крістіні було 5 років, родина переїхала на Полтавщину, до села Чечелеве Кременчуцького району. Дівчина багато займалася спортом, зокрема, легкою атлетикою, та вболівала за хокейний клуб «Кременчук». Дуже любила природу, звірів та птахів.
Крістіна була дуже здібною, після школи поступила одразу в два виші – київський та харківський. Обрала вчитися у Харкові, бо, як розповіла її мама, з Харкова було трохи ближче їздити додому і проживання там було дешевше. Вчилася в Харківському національному університеті – спочатку на мікробіолога, а потім перевелася на кафедру управління персоналом. Згодом дівчина здобула другу вищу освіту в академії пенітенціарної служби у Чернігові і якийсь час працювала у виправному закладі.

У 2017 році Крістіна підписала контракт із ЗСУ. Ще до того майже все її оточення складалося з військових, і служба була їй до душі. Дівчина була зв’язківцем в одному з десантно-штурмових підрозділів, майже 3 роки перебувала в зоні АТО/ООС. Коли закінчився контракт, ненадовго демобілізувалася і вже у 2021 році повернулась до війська. Служила у 58-ій ОМПБр на посаді другого номера кулемета ДШК.

З перших днів повномасштабного вторгнення була на передовій. Дуже любила свою маму, в якої була єдиною дитиною, піклувалася про неї. Коли звільнили Сумщину, подзвонила мамі і сказала: “Ти тільки не дивись телевізор, не слухай радіо… вони тут таке наробили”.

Побратими згадують Крістіну як справжню, бойову, відважну дівчину, у якої всі родичі – військові, і вона дуже хотіла бути схожою на них. Прагнула постійно перебувати на війні. За час служби Крістіна полюбила Донбас, казала: “Донеччина мене любить і захищає”.

Однак загинула вона саме на Донеччині, біля села Покровське Бахмутського району, 18 липня 2022 року, внаслідок артилерійського обстрілу наших позицій. За кілька хвилин до загибелі вона розмовляла з мамою. Сказала, що її позиції у 500 метрах від “тв*рєй”. Потім сказала: “Все, починається обстріл, я пішла”. Похована у Кременчуці, на Алеї Героїв. У неї залишилися мама і наречений – теж військовий. На момент її загибелі він був на передовій і навіть не зміг приїхати на прощання.

При підготовці тексту використані, зокрема, матеріали сайту “Телеграф” (стаття Альони Душенко)

Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws