Оксана Горпініч “Мураха”

Оксана Горпініч, позивний “Мураха”, старший сержант, бойовий медик у 14-ій ОМБр.
Народилася 2 травня 1978 року у російському селі Гордєєво, у дворічному віці разом з родиною переїхала на Волинь, у селище Благодатне.

Одразу після школи, у 17 років, Оксана вийшла заміж за Ігоря, хлопця із сусіднього села, і пішла працювати санітаркою у фельдшерсько-акушерський пункт, де завідувачкою була її свекруха. Вже маючи двох донечок-погодків, Наталку та Іринку, закінчила з червоним дипломом Ківерцівський медичний коледж і замінила на посаді свекруху, коли та пішла на пенсію. На жаль, подружнє життя не склалося – коли доньки подорослішали, Оксана з Ігорем розлучилися.

“Медичка від Бога”, – кажуть про неї односельці. Ось як згадує Оксану односельчанка Ксенія Шуцька: “Завжди привітна. В який час не подзвониш, завжди послухає, порадить, якщо потрібно – сяде на свій велосипеді і приїде, щоб надати допомогу. Самотужки зробила акушерський пункт, завжди підтримувала його в “бойовій готовності” по ліках. Моталася між двома селами, крутила ті педалі, допомагаючи хворим. Наша ДохтОрка Оксана. І ніяк інакше. Я все думала, ну як вона не втомлюється їздити до тих бабусь і дідусів, мамочок з немовлятами? Могли б і самі до неї ходити. Та в неї була своя правда. Вона весь час несла ношу допомоги іншим”.

Згадує донька Ірина: “До мами і в суботу, і в неділю приходили за допомогою люди. Могли посеред ночі привезти хворих діток. Викликали до себе додому. «Оксанка, покапаєш?» – телефонують. Вона сяде на велосипед і їде кудись о 22-й годині. У неї на велосипеді ще був кошичок. Його пофарбували в червоний колір. Люди жартували, що медичка їде на своїй «швидкій».

У 2016 році Оксана підписала контракт із ЗСУ. Воювала на Луганщині, Донеччині, Миколаївщині, Житомирщині, Харківщині. За цей час врятувала десятки поранених. І постійно допомагала місцевим, особливо літнім людям – приїздила, давала ліки, ставила крапельниці.
Її донечки були тоді вже дорослі, старша поїхала вчитись на хореографа, менша на фармацевта. Згодом сестри майже одночасно подарували мамі по онуку. Коли доньки народжували, Оксана у військовій формі приїздила з фронту і була з ними в лікарні.

Побратими згадують Оксану як привабливу жінку, яка стежила за своєю зовнішністю, у вільні години намагалася потрапити до перукарні чи салону. Дуже любила красу – перед бліндажами висаджувала квіти, вішала на стінах дитячі малюнки. У неї був коханий, якого зустріла на фронті, вона збиралася заміж і навіть пошила собі білу сукню, яку потім поклали їй в труну.

1 березня 2022 року на околицях Житомира Оксана з водієм потрапили під “дружній вогонь” – їх випадково обстріляли тероборонівці. Водій отримав серйозні поранення обох ніг, Оксана відбулася легким. Вона сама собі надала допомогу, відмовилась від госпіталізації й лікарняного і продовжила працювати.

У неї на фронті була подруга – бойовий медик Катерина Ступницька, до якої Оксана ставилась як до третьої доньки. Одного разу, коли військова колона рухалась на схід, в одній з перших машин комусь стало зле. Оксана і Катерина, що їхали в хвості колони, схопили медичні рюкзаки і побігли до хворого, обганяючи машини. Комбат, побачивши це, сказав: “Фух, нарешті в мене з’явилися справжні медики”. Коли в березні на Київщині Катя загинула, Оксана заприсяглася, що воюватиме до перемоги.

“У нас була домовленість, – розповідає дочка Ірина, – якщо зранку нема зв’язку, вона пише хоча б одну смс, що з нею все добре. О 7-й годині вона ще написала, що жива й нас любить. Приблизно о 9-й години її не стало”.

Оксана Горпініч загинула 4 травня 2022 року у селі Протопопівка на Харківщині – надавала допомогу пораненому побратиму, і в приміщення селищної ради, де створили медпункт, влучив снаряд, а потім дві ракети, всі, хто був всередині, загинули. Похована в с. Біличі на Волині. Посмертно нагороджена Орденом “За мужність” ІІІ ступеня. У неї залишилися батьки, дві доньки та двоє онуків.

Також є родичі в Росії, до яких Оксана довго намагалась “достукатись”, а після 24 лютого припинила з ними спілкування. Навіть після її загибелі вони продовжують підтримувати війну.

При підготовці матеріалу використані статті Наталі Хвесик (pershyj . com), Анастасії Фещенко (glavcom.ua), Тетяни Харкевич (freeradio.com.ua), Анастасії Пої (life.pravda.com.ua), Валентини Петрощук (volynnews . com)

Папір, гелева ручка.
#портрети_полеглих
#Bilozerska_draws