Білозерська INFO

ПРО СОЛДАТА-БОЯГУЗА Він був моїм підлеглим на попередньому місці служби. Зовсім молодий, років десь 23. Мав дружину і маленьку дитину, всі його думки крутилися навколо них. В армію на контракт пішов через високу зарплату, щоб годувати сім’ю, і не приховував цього… Попереднього досвіду служби чи тим більше бойового досвіду не мав. Прийшов він місяців за два до ротації в сектор. Був слухняний, дисциплінований, неконфліктний. Жодних проблем з ним не було. А потім ми зайшли в сектор… Потрапивши в окопах під звичайний обстріл, він на істериці телефонував дружині і прощався з нею. Потім був другий обстріл… Потім він пішов до командирів і сказав, що йому страшно. Жодна моральна підтримка – на кшталт, страшно всім, але люди звикають – не діяла. Мовляв, робіть зі мною, що хочете, на передок не повернуся. Я не знала, що … Читати далі »

Сподіваюся, ця жінка з дитиною не постраждала. … Читати далі »

У свою половинку кутової хвилини вона вкладається, що не може не тішити 🙂 … Читати далі »

Ну й погода сьогодні. Вилажу вранці зі своєї схованки, а навколо заметіль. Несе мокрий лапатий сніг – брр, холодно, Вербна неділя, друга половина квітня, вітер, брр, ненавиджу зиму. Заходжу така Снігуронька в холодне приміщення, лаю погоду, колега-офіцер радить мені написати на неї скаргу у Спортлото… Через півгодини виходжу на вулицю – а там все залито сонцем. І мете сніг, але сніжинки дрібніші, не лапаті, а як маленькі кульки. Кущі вже наполовину зелені, там вже не бруньки, а повноцінне маленьке листячко, все це мокре, блищить на сонці, вітер влігся, птахи співають, голуб залицяється до голубки – весна! Але під мокрим снігом. Погода, коротше, як наше життя. А потім був звичайний дощ. Хороший для нашої посівної, поганий для ворожих танків. А зараз ні сонця, ні дощу, тільки птахи співають. Весна. Далі має бути легше. … Читати далі »

Колись, у давні докомп’ютерні часи, була в мене касета з українськими коломийками. Вокаліст співав голосом бадьорого сільського дідуся, неймовірно прикольно. – А зараз послухайте, – вигукував він у проміжках між куплетами, – як си люди в селі дали раду з жуками! За селом у полі Люди бульбу рили. ЖУків колорадських Матюками крили… Ой покрили люди ЖУків матюками, І вже тут не видно Тих жукІв роками. Ніби нічого такого, а смішно. Як же це щиро, з яким почуттям треба було матюкати тих жуків, думала я, що вони від цього повиздихали. Так ось, виявляється, що щирість і кількість побажань справді здатна перетворюватись на якість. В закордонних чатах і форумах, аж до далекої Японії, аж до країн, про існування яких не всі чули – тих, хто не подобається, навчилися посилати за маршрутом російського корабля. Різні мови, різні культури, а всі розуміють, куди це. Уявляєте, скільки … Читати далі »