Подруга Ефка, мамина собака і бойовий побратим в одній особі, нудьгує, припнута ланцюгом. Ми звикли всюди ходити вільно зі своєю двоногою камуфльованою зграєю. Ми тяжко переносимо несвободу – плачемо, виємо, кидаємось до всіх, хто йде повз. За що ж нам таке нещастя? А за те, що ми дуже гарні мисливиці. Запросто ловлячи куріпок і фазанів, ми, на жаль, абсолютно не відрізняємо їх від свійських курей. Приносимо час від часу то крило, то лапку… Ефка-Куряча Смерть. Мама вже пару разів ходила до місцевих перепрошувати і платила за курей. Але довго це тривати не може, бо у селі собак за таке вбивають. І сидить нещасна мамина Ефка на ланцюгу задля її власної безпеки. Бігає вільно тільки тоді, коли кури вже спати лягають. І всі її жаліють, і думають, що в мами зовсім немає ні … Read entire article »

Сьогодні режисер Світлана, оператор Петро і звукач Сергій провели мене на вокзал. Зйомки “мого” фільму закінчені. Знімальна група – прекрасні люди, митці, а не ремісники, і до того ж тактовні і чуйні, ми стали справжніми друзями. Але, незважаючи на це, знав би хтось, як це важко – зніматися у фільмі, і скількох нервів це коштує всім учасникам процесу – що на передовій, що у мирному Києві. Водночас це просто неоціненний досвід, який варто було отримати. Коротше, зйомки закінчилися, лікарняні теж, тилові справи більш-менш зроблені, і я зі спокійним серцем повертаюся на фронт. … Read entire article »

Їду по Києву в таксі. Вдягнена у цивільне, сильно кашляю, вигляд маю гранично негероїчний. Таксист дає чемні поради, як лікувати бронхіт, розповідає, як вилікувався сам і як його теща. В процесі розмови пробалакуюсь, що щойно з “АТО”. Оскільки думка людська працює значно швидше, ніж язик, встигаю передбачити три можливі реакції таксиста. Перша – недовіра (“Ви-и? На фронті? І що ви там робите?”). Друга – захоплення і вдячність, типові для киян по відношенню до фронтовиків, особливо жінок. Третя реакція – ватна (адже звідки мені знати, що він не ватник? – “Мы вас туда не посылали” і далі по тексту). Я не вгадала. Знаєте, якою була його реакція? – А, ну тогда понятно, откуда у вас бронхит. Там же окопы, блиндажи сырые. Вам надо взять отпуск и хорошенько подлечиться. Інтонації, сама відповідь – точнісінько такі самі, … Read entire article »

Сходила “на екскурсію” до Стіни Пам’яті, де зібрані фото усіх загиблих фронтовиків станом на початок 2016 року. Ніякі цифри не передають того, що живі обличчя. Живі обличчя загиблих. Дуже багато облич. Галерея, яка здається безкінечною. Потім були ще. І будуть ще. І я скажу, що кожен непокараний ватник – це плювок їм в обличчя. Кожен діючий і колишній “АТО”шник, що вештається п’яний зі зброєю – це плювок їм в обличчя. Кожен віджим, крадіжка або шахрайство під маркою “на АТО” – плювок їм в обличчя. Кожне питання на кшталт “Яка війна?”. Кожен заклик домовлятися з агресором. Кожен… Коротше, ви зрозуміли. Звичайно, я шукала наших загиблих, з мого підрозділу. І знайшла. Це було легко, адже портрети розташовані у порядку загибелі, а я добре пам’ятаю дати. Сєва і Морпєх. Обидва фото зроблені мною. Морпєх перед котримсь із виходів у червні 2014-го попросив зробити йому … Read entire article »

Скажу по-простому: звільнення – це штурм і зачистка (на перших порах можуть бути “гібридні”, розтягнуті у часі і пояснювані як контратаки). У разі введення військового стану зробити це реально, хоча втрати, звичайно, будуть великі. Але після цього закінчиться війна і десь на кілька десятиліть у ворогів відпаде бажання вирішувати свої проблеми з Україною за допомогою зброї. До речі. Втрати однієї локальної наступальної операції, яка триває кілька годин і закінчується взяттям ворожої позиції, приблизно дорівнюють втратам цього ж підрозділу на тій самій ділянці фронту, якщо підрозділ місяць або два просто сидить в окопах. Різниця в тому, що в першому випадку ми просунулись вперед, в другому – нічого не змінилося. Реінтеграція – це переговори з окупантами і колаборантами, серйозні поступки їм і вата при владі на місцях і в парламенті. Україна знову буде … Read entire article »

Коли я захворіла, в мене з’явилося більше часу на читання Фейсбуку. І просто очі на лоба полізли, коли побачила, який височезний відсоток бруду походить не від ворогів (місцевої чи російської вати), а від конкурентів – своїх чи умовно своїх. Йдеться не про обливання брудом відомих політиків (політики на це підписалися, доля у них така), а буквально так, один про одного. Люди, це ж капець. Коли на нас нападає вата – це прекрасно. Коли при згадці нашого імені у вати починає розривати певні частини тіла – це найкраще свідчення того, що ми все робимо правильно, і найліпша рекомендація – люди, які ніколи не чули про наше існування, одразу думають: “Ого, як сатаніє вата! Певно, ці хлопці-дівчата молодці”. Але вата зараз пішла ледача. Не так просто її роздраконити і примусити працювати на себе. … Read entire article »

Дві міни по нашому бліндажу. (18+, присутня ненормативна лексика) … Read entire article »

Всі, мабуть, знають таке поняття, як особистий рекорд. А є ще споріднене: особистий подвиг. Оце я вчора. Сходила на завдання з бронхітом і невеличкою температурою. Намахала у спорядженні біля 14 км. Тепер лежу. Скоро, мабуть, зелених чоловічків побачу. Не тих, які з Москви, а тих, які з Марсу. Певніше, не лежу, а сиджу за комп’ютером. Робота з картами. Вже зробила, зараз піду валятись. Турбуватись не треба, гарячий чай є, ліки є, Госпітальєри з машиною, якщо раптом зовсім припече, теж поблизу є. Просто дуже боюся спіймати запалення легенів, бо в мене з антибіотиками напружені стосунки. Поки що сподіваюся вичухатися без. Це я вперше за війну примудрилася захворіти на передку. Раніше Бог милував – хворіла нечасто і на базах. І поїхати ж не можу – тобто, відпускають, але є недороблена робота. Ось така хрінь. … Read entire article »