Білозерська INFO

Я не радію смерті росіянина, якого з’їла акула. З єдиної причини: точно знаю, що риби не вміють розмовляти. Отже, акула, перш ніж напасти, 100% не питала в людини її громадянство. Це нещасний випадок, де на місці жертви міг опинитися будь-хто. Так, українцю під час війни в Хургаді нема чого робити – але так само акула могла з’їсти дружнього нам американця чи поляка. І навіть якщо акули з’їдять десятьох росіян – це не наблизить перемогу України ні на крок. Інша річ, коли за кордоном росіян женуть поганими ганчірками з якихось закладів чи подій – бо люди, на відміну від акул, розуміють, кого женуть. Краще сотні живих і здорових росіян гучно обурюються в соцмережах, що їх звідусіль “просять”, ніж один випадково загиблий в пащі акули. … Читати далі »

У Миколи Хвильового в оповіданні “Заулок” є героїня Мар’яна – яскрава українська дівчина, яка виросла в сім’ї дрібного клерка і його недалекої дружини. Гидуючи обивательським життям, вона захопилась “ідеями революції” і зовсім юною, покинувши (“К чорту!”) середню школу, пішла служити в ЧК. Її історія скінчилась погано: коли період “революційної романтики”, усіх цих “потягів, що їдуть у невідомість, у провалля, де безліч жури і радості”, минув, Мар’яна, явно хвора на ПТСР, не знайшла себе у мирному житті і зрештою наклала на себе руки. Двадцять років потому, в 1937-му, у Варшаві, український студент Олег Штуль, в майбутньому один з провідних діячів ОУН, написав статтю “Далекий шум”, присвячену подіям 1917 року. Олегові, ровеснику тих подій, самому було тоді 20 років. У статті він відверто пише про те, що чужинці не захопили б … Читати далі »

Вирішила повикладати сюди трохи своїх старих записів, щоб не погубилися. Одні з них – цикл історій про діда Манойлика. Унікальний дід Манойлик, земля йому пухом, жив у селі на Чернігівщині в ті часи, коли ніхто не чув про мобільний зв’язок та Інтернет, а фотоапарати з чорно-білою плівкою були у вузького кола любителів. Не вчора і не позавчора він розповідав мені про своє життя. Але все, що казав і робив дід Манойлик, має бути зафіксоване для нащадків. Адже він – то і є народ України. ІСТОРІЯ 1. ЯК ДІД МАНОЙЛИК ВЧИВ МЕНЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ – Діду, то я прийду до Вас вранці, – кажу я. – Треба казати «УТРОМ», а в ранці – то в солдата у мішку! * * * Обкладаємо хату цеглою. – То у вас не цегла, – каже дід. – Цегла – то сирець … Читати далі »

Один чоловік із села на Черкащині, де в мене є рідня, пішов добровольцем на фронт і невдовзі загинув. Його мама отримала належні виплати, придбала на них мікроавтобус і передала в підрозділ, де служив син. А сама стала волонтером. Ця сільська жінка, в якої, можливо, і сторінки в соцмережах немає, збирає для фронту чималенькі гроші й купує дороговартісне обладнання. Бо її історію знають, їй вірять. Якось я дізналася, що моєму родичу, який воює в піхоті на першій лінії, потрібен тепловізор. Я трохи розгубилася: гроші немалі, люди й так донатять останнє, чи зможу зібрати? Не треба, сказали мені, ми попросимо ту волонтерку. Десь за тиждень вона вже вислала йому тепловізор. Працює, все норм. Але чомусь, кажуть, він червоний, у червоному корпусі. Я порадила родичу попросити в когось балончик і пофарбувати в оливу, але … Читати далі »