Навіяно вчорашнім скандалом з Доржем Бату. Одразу кажу: мій пост не про нього, бо про існування Доржа дізналася вчора з поста Victor Tregubov . Згадалися мені дві історії. Перша з кіношки. Дівчина-воїн видала себе за хлопця, щоб потрапити на війну, бо дівчат до війська не брали. Відзначилась у першому ж серйозному бою, після чого добровільно зізналася, що вона дівчина. Зрештою її прийняли до війська вже по-чесному – як жінку. Друга історія абсолютно реальна. Ще зовсім молода людина обрала для себе шлях, який вимагав певної освіти й досвіду, яких у цієї людини не було. Крім таланту й бажання, не було взагалі нічого. І от ця людина, щоб її прийняли і довірили відповідальну ділянку роботи, повністю вигадала собі біографію. Згідно з її вигадками, її батьки були неабиякими професіоналами у цій справі і … Читати далі »

Є такий відомий вислів: “Наші недоліки – це продовження наших переваг”. Думаю, всі розуміють, про що йдеться. Наприклад, про те, що від заощадливості один крок до скупості, від щирості до нетактовності тощо. Так от. Наш український народ має колосальну перевагу над нашими ворогами. Я її називаю по-простому, фразою “А чого це він?”. Приміром, хтось нап’яв на себе корону, схопив до рук кийка (можливо, навіть ядерного) і каже: “Я тут тепер головний, я пахан, а ви всі робіть мені “ку”. І дуже багато хто таки робить “ку”. Але тільки не українці. Праведне обурення, яке охоплює наших людей, миттєво забиває все, включно з інстинктом самозбереження. Українці кажуть: “А чого це він?!”. Миттєво об’єднуються і відправляють кандидатів у пахани туди, де вже спочиває російський корабель. І як не прикро, якщо нас колись що-небудь погубить, це … Читати далі »