Пряма мова мого побратима, тепер військового, а на момент описуваних подій цивільного волонтера: “Як тільки окупантів погнали з-під Гостомеля, одразу поїхав я туди – позбирати трофеї для волонтерської виставки. Їду і бачу якусь незрозумілу чорно-блискучу пляму, десь 15 на 10 метрів. Під’їхали ближче, роздивилися – а це вороги везли крадені плазми, і наші їх накрили, і лежить ціла величезна гора згорілих цих і розбитих пласких телевізорів. І пральних машин розбитих теж валялося дай Боже. Там їхньої горілої техніки повний ліс був! А навколо – сила-силенна місцевих. Хто з ключами, хто з автогеном, хто двигун знімає, хто ресори, “Вася, іди сюди з ломом, допоможи!”. Одні машини під’їжджають, інші від’їжджають, такий велетенський мурашник, і всі ріжуть те залізо. А ще ж тільки почалося розмінування. Прислали хлопців військових, вони стали в ланцюг і граблями … Читати далі »

Припустимо, ти виручив знайомого на гроші. Не позичив йому, а так – просто дав. Щоб зробити добру справу, допомогти людині, а собі трохи підняти настрій. Іншим разом ти добровільно витратив день свого часу, щоб допомогти колезі з його роботою, в якій він заплутався, а ти шариш краще. У всіх таке бувало, правда? І в усіх цих випадках ми очікуємо вдячності. А як інакше? На вирішення чужих проблем, які тебе не торкаються, або торкатимуться колись опісля – ти витратив свої гроші, свій час. Ти міг цього не робити, але зробив. У тебе немає зайвого часу і зайвих грошей. Давши йому ту суму, ти щось не купив собі. Витративши на нього день, не зробив щось своє, важливе. І тебе за цю “благодійність” дружина сварить. Чи парламентська опозиція, якщо ти, приміром, голова уряду. Ти все … Читати далі »

Якщо вже Валерій Маркус виніс цю ситуацію в публічну площину, чого, на мою скромну думку, не слід було робити – висловлюсь і я. Підкреслю, що все це тільки мої припущення, бо не знаю ситуацію в бригаді зсередини. Маркуса особисто знаю, але недостатньо – спілкувалися вживу близько години, один раз, ще до вторгнення. З майором Ш., якого Маркус гостро критикує, не знайома, але від знайомих військових чула про нього хороші відгуки. Про самого Маркуса мої побратими, які співпрацювали з 47 бригадою, відгукувались стримано-негативно – як про гіпер-самовпевнену людину, яка справді багато знає, але не завжди вміє застосовувати свої знання на практиці. Що, на мою думку, там могло статися. 1. Маркус створював 47-й бат, який пізніше став бригадою, як власний унікальний стартап-проект (це його слова, не мої). Але він не міг його офіційно очолити, бо не є … Читати далі »

Іноді в суспільстві трапляються події, які, подібно до лакмусового папірця, тестують людей – на патріотизм? На сміливість? На громадянську позицію? Ні. На звичайну людську порядність. У людей може бути різний бекграунд, різні обставини життя, різні погляди. Хтось заможний підприємець, хтось бідний пенсіонер. Хтось у війську, хтось в тилу чи за кордоном. Хтось підтримує Порошенка, хтось Зеленського. Хтось правий традиціоналіст, хтось ліберал. Всі різні, у кожного своє, кожному своє. А потім щось трапляється, люди на це реагують, і одразу як замулене скло відмили – стає видно, хто є хто. Чи не вперше я спостерігала цей феномен у 2010 році, коли 20-річну Аню Лисичку кинули за грати за те, що посмажила на вічному вогні яєчню. Тоді була, приміром, моя мама, донька фронтовика Другої світової, яка з дитинства шанує всі оті символи – і … Читати далі »