Іноді в суспільстві трапляються події, які, подібно до лакмусового папірця, тестують людей – на патріотизм? На сміливість? На громадянську позицію? Ні. На звичайну людську порядність. У людей може бути різний бекграунд, різні обставини життя, різні погляди. Хтось заможний підприємець, хтось бідний пенсіонер. Хтось у війську, хтось в тилу чи за кордоном. Хтось підтримує Порошенка, хтось Зеленського. Хтось правий традиціоналіст, хтось ліберал. Всі різні, у кожного своє, кожному своє. А потім щось трапляється, люди на це реагують, і одразу як замулене скло відмили – стає видно, хто є хто. Чи не вперше я спостерігала цей феномен у 2010 році, коли 20-річну Аню Лисичку кинули за грати за те, що посмажила на вічному вогні яєчню. Тоді була, приміром, моя мама, донька фронтовика Другої світової, яка з дитинства шанує всі оті символи – і … Read entire article »

Я не знаю, звідки в Шевченківському суді узялась вибухівка і якими були реальні обставини загибелі Ігоря “Дубенка” Гуменюка. Але точно знаю одне: тримати людину 8 років за гратами без обвинувального вироку суду – злочин. Сподіваюся, цей вибух стане тригером, який зрушить систему з місця. Слідство у суд у справах, де запобіжний захід – тримання під вартою, повинні тривати не більше року. При інших запобіжних заходах – не більше двох, максимум, трьох років. Тобто: не змогли за рік довести провину і прийняти рішення – випускайте з СІЗО і судіть ще рік. Знов не змогли довести – виправдовуйте. А цього конкретного хлопця давно треба було відправити на фронт. Дуже можливо, він би там теж загинув. Але не марно. … Read entire article »

Ситуація, яку прошу розглядати ширше, ніж про двох конкретних людей. Один відомий політик після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у ЗСУ. Судячи з текстів, фото і відео, які він публікував – тривалий час перебував на найгарячіших ділянках фронту. Інший військовий, мій давній знайомий, митець і патріот, людина бездоганної репутації в наших колах, яка з найгарячіших ділянок не вилазить з 2014-го – пише про того першого, що той насправді не воює, а лише піариться. Я з ним не згодна, але в суперечку не вступаю, бо не маю доказів і, як зазвичай, не хочу ср*чів. Трохи згодом я відвідую в лікарні пораненого побратима, одного з найближчих, були разом з 2014-го. І той, між іншим, розказує мені, що воював разом з тим колишнім політиком – минулого літа кілька місяців просиділи на передовій в одних окопах. Враження … Read entire article »

Я не радію смерті росіянина, якого з’їла акула. З єдиної причини: точно знаю, що риби не вміють розмовляти. Отже, акула, перш ніж напасти, 100% не питала в людини її громадянство. Це нещасний випадок, де на місці жертви міг опинитися будь-хто. Так, українцю під час війни в Хургаді нема чого робити – але так само акула могла з’їсти дружнього нам американця чи поляка. І навіть якщо акули з’їдять десятьох росіян – це не наблизить перемогу України ні на крок. Інша річ, коли за кордоном росіян женуть поганими ганчірками з якихось закладів чи подій – бо люди, на відміну від акул, розуміють, кого женуть. Краще сотні живих і здорових росіян гучно обурюються в соцмережах, що їх звідусіль “просять”, ніж один випадково загиблий в пащі акули. … Read entire article »

У Миколи Хвильового в оповіданні “Заулок” є героїня Мар’яна – яскрава українська дівчина, яка виросла в сім’ї дрібного клерка і його недалекої дружини. Гидуючи обивательським життям, вона захопилась “ідеями революції” і зовсім юною, покинувши (“К чорту!”) середню школу, пішла служити в ЧК. Її історія скінчилась погано: коли період “революційної романтики”, усіх цих “потягів, що їдуть у невідомість, у провалля, де безліч жури і радості”, минув, Мар’яна, явно хвора на ПТСР, не знайшла себе у мирному житті і зрештою наклала на себе руки. Двадцять років потому, в 1937-му, у Варшаві, український студент Олег Штуль, в майбутньому один з провідних діячів ОУН, написав статтю “Далекий шум”, присвячену подіям 1917 року. Олегові, ровеснику тих подій, самому було тоді 20 років. У статті він відверто пише про те, що чужинці не захопили б … Read entire article »

Вирішила повикладати сюди трохи своїх старих записів, щоб не погубилися. Одні з них – цикл історій про діда Манойлика. Унікальний дід Манойлик, земля йому пухом, жив у селі на Чернігівщині в ті часи, коли ніхто не чув про мобільний зв’язок та Інтернет, а фотоапарати з чорно-білою плівкою були у вузького кола любителів. Не вчора і не позавчора він розповідав мені про своє життя. Але все, що казав і робив дід Манойлик, має бути зафіксоване для нащадків. Адже він – то і є народ України. ІСТОРІЯ 1. ЯК ДІД МАНОЙЛИК ВЧИВ МЕНЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ – Діду, то я прийду до Вас вранці, – кажу я. – Треба казати «УТРОМ», а в ранці – то в солдата у мішку! * * * Обкладаємо хату цеглою. – То у вас не цегла, – каже дід. – Цегла – то сирець … Read entire article »

Один чоловік із села на Черкащині, де в мене є рідня, пішов добровольцем на фронт і невдовзі загинув. Його мама отримала належні виплати, придбала на них мікроавтобус і передала в підрозділ, де служив син. А сама стала волонтером. Ця сільська жінка, в якої, можливо, і сторінки в соцмережах немає, збирає для фронту чималенькі гроші й купує дороговартісне обладнання. Бо її історію знають, їй вірять. Якось я дізналася, що моєму родичу, який воює в піхоті на першій лінії, потрібен тепловізор. Я трохи розгубилася: гроші немалі, люди й так донатять останнє, чи зможу зібрати? Не треба, сказали мені, ми попросимо ту волонтерку. Десь за тиждень вона вже вислала йому тепловізор. Працює, все норм. Але чомусь, кажуть, він червоний, у червоному корпусі. Я порадила родичу попросити в когось балончик і пофарбувати в оливу, але … Read entire article »