Ніхто нікому не заборонить виїзд за кордон після війни. Просто тому, що це неможливо. Тож не варто напружуватись через чиюсь там заяву. Однак маємо проблему. Не з заборонами, а з майбутнім нашої держави. Вона була і до війни, а після війни сягне дуже великих (не хочу казати катастрофічних) масштабів. Наші найздібніші співгромадяни – ті, які мають високий інтелект, корисні знання й навички, володіють іноземними мовами, легкі на підйом і психологічно здатні до швидкої адаптації в нових місцях – в пошуках кращої долі виїздять за кордон. І будуть виїздити ще більше. Як втримати людину, якщо за таку саму роботу вона може за кордоном заробити в рази більше, ніж удома? Проста відповідь “треба зробити у нас так добре, щоб людям не хотілося їхати” – дуже наївна. Ми не досягнемо економічного рівня розвинених країн у … Read entire article »

Розповім вам історію зі свого минулого, яку ще ніколи не розповідала. Бо раптом не доживу до великої книги мемуарів, то хай збережеться 🙂 Жив колись у Вінниці Діма Гройсман. За професією він був лікарем-патологоанатомом, за покликанням – правозахисником, очолював Вінницьку правозахисну групу. Був з тих, про кого я кажу, що вони борються за права всіх за рахунок прав всіх. Зокрема, Діма палко відстоював право нелегальних мігрантів жити всюди, де їм заманеться – але захищав і, наприклад, жертв поліцейських тортур. Мав вишукану українську, але почути її можна було лише під час інтерв’ю, бо на своїй сторінці у Livejournal він постійно матюкався – так багато й гидко, що я туди не заходила. Моє заочне знайомство з Дімою сталося за доволі драматичних обставин. Це був, здається, 2008 рік. В однієї вагітної вінниччанки чоловік при розлученні … Read entire article »

Не розумію, чого всі так переймаються через тих поляків. Ніхто нікому нічого не винен. Допомагаючи Україні, Польща рятує не нас, а себе. Але ж і ми воюємо не задля порятунку поляків, а задля порятунку себе. Так роблять усі народи. То ж які можуть бути претензії один до одного? Я б їм просто відповіла: “Українці високо цінують допомогу Польщі, віддячують за неї своїми життями, і надалі обов’язково будуть віддячувати дружньому народові – рівно настільки, наскільки це відповідатиме нашим національним інтересам”. А з геноцидом на Волині – поясніть хтось вже нарешті тим полякам, що в держави Україна стовідсоткове алібі: її тоді не було. … Read entire article »

Коли людина каже/пише щось, що викликає ваше справедливе обурення – вона абсолютно точно хоче, щоб якомога більше людей дізналися про її позицію. Ви думаєте: “Ах ти ж ***, *** і ***!” І робите все, щоб цьому *** допомогти. Залишаєте гнівні коменти під його постом (піднімаючи його рейтинги). Пишете яскраві тексти, в яких сперечаєтесь з його позицією (а хто б без вас про неї знав?). Доводите протилежне – так, ніби боретесь із вселенським злом (роздуваючи при цьому його значення). Ваші друзі від вас дізнаються про існування позиції *** і починають так само завзято її спростовувати – ніби та позиція чогось варта. Ще й виправдовуватись починаєте. Як в тому анекдоті: “Не слухайте його, його дочка повія!” – “У мене взагалі нема дочки, в мене двоє синів!” – “А от тепер виправдовуйся!”. Коли купа людей, в … Read entire article »

Нікого не дивує, коли під час бойових дій солдати перевдягаються у форму противника, хоч це і заборонено міжнародним правом. Але не всі усвідомлюють, що в інформаційному протистоянні робиться те саме. Не всі навіть усвідомлюють масштаби і значущість цього протистояння. Не застерігаю вас від впливу соловйових і скабєєвих – вони працюють виключно на свою аудиторію, а для нас повністю безпечні. Вони як вірус, що вражає лише росіян, а нас веселить 🙂 Не застерігаю від жодної ворожої пропаганди, сказаної чи написаної російською, з антипутінських позицій – ця пропаганда теж відносно безпечна, при її вигляді навіть у російськомовних українців автоматично вмикається блок. Не застерігаю і від псевдоукраїнських текстів, що рясніють помилками онлайн-перекладачів. Часи “пекельних борошен” давно минули, нові “перли”, що час від часу з’являються зараз – це вже не ляпи росіян, а приколи українців. Сьогоднішні ефективні ворожі … Read entire article »

Один офіцер дуже не хотів потрапити на передову. Готуючись до мобілізації, він обрав собі місце служби, де шанси на це були невисокі. І відкрито казав своїм підлеглим: “Я високо ціную своє життя – дорожче, ніж життя кількох [пейоративна назва військовослужбовців армії держави-агресора]. Я успішна заможна людина, не публічна, у мене сім’я, мене не цікавлять медалі і соціальний капітал. Якщо прийде наказ відбути на передок, я його виконаю, але сам не зроблю нічого, щоб туди потрапити”. Що, вже засуджуєте його? “Тиловий щур” і все таке? Тоді слухайте далі. А далі він казав: “Якщо колись нам все-таки доведеться опинитись на передку, ми маємо зробити все, щоб бути до цього максимально готовими. Це збільшить наші шанси накришити побільше [пейоративна назва військовослужбовців армії держави-агресора], а самим залишитись живими”. Він дуже довго прослужив у тиловому підрозділі. І … Read entire article »

Пряма мова мого побратима, тепер військового, а на момент описуваних подій цивільного волонтера: “Як тільки окупантів погнали з-під Гостомеля, одразу поїхав я туди – позбирати трофеї для волонтерської виставки. Їду і бачу якусь незрозумілу чорно-блискучу пляму, десь 15 на 10 метрів. Під’їхали ближче, роздивилися – а це вороги везли крадені плазми, і наші їх накрили, і лежить ціла величезна гора згорілих цих і розбитих пласких телевізорів. І пральних машин розбитих теж валялося дай Боже. Там їхньої горілої техніки повний ліс був! А навколо – сила-силенна місцевих. Хто з ключами, хто з автогеном, хто двигун знімає, хто ресори, “Вася, іди сюди з ломом, допоможи!”. Одні машини під’їжджають, інші від’їжджають, такий велетенський мурашник, і всі ріжуть те залізо. А ще ж тільки почалося розмінування. Прислали хлопців військових, вони стали в ланцюг і граблями … Read entire article »

Припустимо, ти виручив знайомого на гроші. Не позичив йому, а так – просто дав. Щоб зробити добру справу, допомогти людині, а собі трохи підняти настрій. Іншим разом ти добровільно витратив день свого часу, щоб допомогти колезі з його роботою, в якій він заплутався, а ти шариш краще. У всіх таке бувало, правда? І в усіх цих випадках ми очікуємо вдячності. А як інакше? На вирішення чужих проблем, які тебе не торкаються, або торкатимуться колись опісля – ти витратив свої гроші, свій час. Ти міг цього не робити, але зробив. У тебе немає зайвого часу і зайвих грошей. Давши йому ту суму, ти щось не купив собі. Витративши на нього день, не зробив щось своє, важливе. І тебе за цю “благодійність” дружина сварить. Чи парламентська опозиція, якщо ти, приміром, голова уряду. Ти все … Read entire article »

Якщо вже Валерій Маркус виніс цю ситуацію в публічну площину, чого, на мою скромну думку, не слід було робити – висловлюсь і я. Підкреслю, що все це тільки мої припущення, бо не знаю ситуацію в бригаді зсередини. Маркуса особисто знаю, але недостатньо – спілкувалися вживу близько години, один раз, ще до вторгнення. З майором Ш., якого Маркус гостро критикує, не знайома, але від знайомих військових чула про нього хороші відгуки. Про самого Маркуса мої побратими, які співпрацювали з 47 бригадою, відгукувались стримано-негативно – як про гіпер-самовпевнену людину, яка справді багато знає, але не завжди вміє застосовувати свої знання на практиці. Що, на мою думку, там могло статися. 1. Маркус створював 47-й бат, який пізніше став бригадою, як власний унікальний стартап-проект (це його слова, не мої). Але він не міг його офіційно очолити, бо не є … Read entire article »